Сталося так, що від батьків я переїхала ще коли почала навчатися у виші. Після отримання диплому одразу знайшла роботу і стрімко розвивала кар’єру. За кілька років зарплатня була достойна і я стала відкладати собі на квартиру. З особистим життям не складалося, та і бажання сильного не було.
Так я жила довгий час одна. Назбирала на квартиру. Спочатку хотіла однокімнатну, а коли розповіла про наміри начальниці, то вона мені порадила брати хоча б двокімнатну:
– Сама подумай, ти вийдеш заміж, народиш дитину і ви всі будете тиснутися в одній кімнаті? Мої друзі переїжджають і свою продають, можу дати тобі контакти, раптом сподобається.
Мені пощастило, бо колишні господарі залишили у ній деякі меблі та техніку, квартира була ззовні утепленою, з великим балконом та просторими кімнатами. Ще й за вигідною ціною. Отак в мене з’явилося власне житло у яке я обожнювала повертатися після роботи.
Час від часу біля будинку я стала помічати дівчинку років 9. Вона була неохайно вбрана, з сумним і голодним поглядом. Якось після роботи я спитала як її звати:
– Софійка – зажурено відповіла дитина.
– Тобі є де жити, так?
– Так, але я дуже хочу їсти, тьотю!
З того часу, відколи я бачила дівчинку, то старалася нагодувати її. Через кілька таких зустрічей я поцікавилась, що з її батьками:
– Моя мама померла минулого року, а тато знайшов іншу жінку і привів до нашого дому. Тепер у мене крім мачухи ще зведений брат і сестра.
Софійка зізналася, що мачуха і батько не звертають на неї увагу, жінка усе найкраще віддає своїм дітям, а те, що залишається дістається дівчинці. Тому вона не була ситою, їй хотілося менше знаходитися з ними під одним дахом.
Мені стало жаль її. Невже так можна з дитиною, куди дивиться її батько?
Минали дні. На роботі я часто співпрацювала з новими клієнтами й один із них став моїм коханим. Вперше за довгий час мене по-справжньому зацікавив чоловік і це було взаємно. Я ходила з Олегом на побачення, і після кожної прогулянки почуття до нього зростали.
Він розповів, що один із його проєктів – це невеликі пекарні, якими він займається разом із сестрою. Та і взагалі він із багатодітної родини. Мені усе подобалось у цьому чоловікові.
Був момент, коли я не бачила Софійку, тоді якраз закінчувався місяць і потрібно було довше залишатися на роботі, щоб звести усі звіти. Та одного дня я повернулася раніше і помітила її біля під’їзду у дірявій курточці. Тоді лив страшенний дощ і дівчинка попросилася в гості, а потім і переночувати. Я, не вагаючись, погодилась, напустила їй гарячу ванну, нагодувала і постелила у вітальні, вона одразу заснула. Мені так стало жаль її, що я вирішила порадитися з Олегом щодо подальших дій.
Він одразу приїхав. Побачив усю цю картину і став переді мною на коліно:
– Я так довго шукав таку, як ти! Ти вийдеш за мене?
– Так! – я не чулася від несподіванки й радості водночас.
Ми не стали робити пишного весілля, просто розписалися. Наступне, що ми хотіли зробити – вдочерити Софійку. Виявилось, що дівчинка повністю осиротіла, мачусі на неї було байдуже. Тож ми місяць готували документи, а ще через певний час вона до нас переїхала і дуже тому раділа.
Через рік у нас народився син. Софійка боялася, що ми так само перестанемо звертати на неї увагу, але любили її як раніше. Вона це відчула і стала допомагати доглядати дитину.
Минуло багато років. Софійка виросла і вийшла заміж. У неї був чуйний і люблячий чоловік до якого вона переїхала. Згодом у них теж народилися діти.
Дівчина дотепер приїжджає до нас і хоча вона про це не говорить, але в її очах я бачу багато любові й вдячності до мене й Олега.
Як би ви вчинили у такій ситуації?
