Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.

Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала, та й, чесно кажучи, не дуже цим жила. Для мене мама завжди була найріднішою людиною.

Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все. Я звикла, що між нами немає таємниць.

Останнім часом мама ніби змінилася. Стала якась нервова, відмовлялася від прогулянок, швидко закінчувала розмови.

— Мамо, ти точно не захворіла? — вкотре питала я.
— Ні, доню, все добре, — відповідала вона якось уривчасто.
— Може, ввечері пройдемося?
— Ні, я втомилася. Тобі б краще хлопця шукати, а не з матір’ю гуляти.

Я почала серйозно хвилюватися. Навіть думала, що мама щось приховує про здоров’я і просто не хоче мене лякати.

Одного дня я покликала її в торговий центр, хотіла трохи пройтися, оновити одяг. Вона знову відмовилася.

— Доню, я так вимотуюсь на роботі, що сил нема, — сказала мама.
— Мамо, ти мене вже лякаєш, — відповіла я.
— Не вигадуй, все нормально.

Я поїхала сама, але настрою не було. Ходила між магазинами, дивилася на вітрини і думала тільки про маму.

І тут зустріла тітку Таню, мамину подругу. Вона усміхнулася і раптом каже:
— А ви сьогодні всі тут?
— У сенсі всі? — не зрозуміла я.
— Ну як, мама твоя з Олексієм, і ти тут… Я ж їх щойно бачила.

Я навіть спочатку не второпала, про кого мова. А коли вийшла з магазину, все стало ясно. Просто переді мною йшла мама під руку з молодим чоловіком.

— Світлано… А ти що тут робиш? — заметушилася мама.
— Привіт, мамо. Може, познайомиш нас? — сказала я.
— Це моя донька Світлана… А це Олексій, мій друг.

Олексій простягнув мені руку і сказав:
— Дуже приємно. Наталя навіть не казала, що в неї така доросла донька.
Після цих слів мене ніби вдарило. Виходить, тітка Таня вже все знала, а я — ні. Рідна донька.

Олексій ще запропонував:
— Може, тебе підвезти?
Але мама одразу перебила:
— Ні-ні, нам ще в інший магазин треба. Та й їй далеко.
Я сухо сказала:
— Не треба, я сама.

Я вийшла з торгового центру і просто розплакалася. Навіть не одразу зрозуміла, що йду не в той бік. Було так прикро не через самого чоловіка, а через те, що мама мені не довірилася.

Наступного дня я купила торт і поїхала до неї сама. Двері відчинив Олексій.
— Ой, привіт, — сказала я.
— Привіт, заходь. Може, вже на ти? — усміхнувся він.

Мама вийшла з ванної і теж розгубилася.
— Світлано, щось сталося?
— Та ні, мамо. Просто приїхала. Давай чай поп’ємо.

Ми сиділи на кухні, їли торт, говорили про дрібниці. З Олексієм було легко, а мама весь час мовчала і ніби напружувалась. Але я тоді зраділа хоча б тому, що вона здорова, і думала, що тепер між нами все стане нормально.

Та справжня проблема вилізла пізніше. Якось я зайшла до мами, Олексія вдома не було. Я сказала, що купила нову пральну машину і хотіла попросити, щоб він допоміг підключити.

Мама раптом подивилася на мене холодно і каже:
— Шукаєш спосіб?
— У сенсі? — не зрозуміла я.
— Не прикидайся. Я ж бачу, як ти дивишся на Олексія. Заздриш, що в мене є чоловік, а в тебе нема. Хочеш залишитися з ним наодинці?

Я сиділа з чашкою чаю і просто оніміла.
— Мамо, ти що таке говориш?
А вона мені:
— У мене в колеги так було. Спочатку мати привела чоловіка, а потім він до доньки пішов. Я все бачу.

Після тієї розмови я вийшла від неї в повному шоці. І тоді нарешті зрозуміла, чому вона так довго мене не знайомила з Олексієм. Вона не соромилася різниці у віці. Вона боялася мене. Ревнувала. Не довіряла мені.

Потім ми майже не спілкувалися. Я записалася в басейн, щоб хоч якось відволіктися. Там познайомилася з Андрієм, тренером.

— Світлано, ви шапочку забули, — наздогнав він мене після заняття.
— Ой, дякую.
— А ви сьогодні ввечері вільні? Може, в кіно?
— А давайте, — усміхнулася я.

З часом мама подзвонила, просила вибачення. Казала, що наробила дурниць, що сама себе накрутила. Я відповіла, що не тримаю зла.

Але правда в тому, що після тих слів між нами вже не стало тієї близькості, яка була раніше. Я можу спілкуватися, можу пробачити, але довіра кудись зникла.

І от тепер думаю: якщо рідна мати одного разу побачила в мені суперницю, а не доньку, чи можна після такого повернути справжні стосунки?

Valera

Популярне