У нас з чоловіком двоє дітей. Старшій дочці уже 23 роки, а молодшому синові три. Можливо, це грубо звучить, але я не люблю свого сина. Він зробив мене нещасною. Я з самого початку не хотіла народжувати, але чоловік переконав мене.
Спочатку ми з ним познайомилися і закохалися один в одного. Згодом я дізналася про вагітність і ми вирішили одружитися.
Варто сказати, що мій чоловік був безробітнім більшу частину свого життя. Після закінчення інституту він почав “шукати себе”, хоча насправді просто просиджував увесь свій вільний час за комп’ютерними іграми. Мені доводилося заробляти гроші, займатися побутовими справами і готувати.
Після народження доньки чоловікові все ж довелося піти на роботу. Там він непогано справлявся і через кілька років став директором заводу. Згодом я вийшла з декрету і наш сімейний бюджет збільшився. Ми купили нову квартиру і машину, а також постійно їздили на відпочинок за кордон.
Все йшло добре, поки мій чоловік не впав в депресію через кризу середнього віку. Тоді він знову почав проводити свій час за комп’ютером і скаржитися на життя.
Так тривало 5 років. Саме в той час дочка вже закінчувала школу, а я вирішила, що заслуговую на краще. Прийняла рішення: подаю на розлучення і почну жити собі на радість.
Раптом я дізналася, що вагітна. Я абсолютно неочікувана такого повороту подій. Першим ділом вирішила розповісти про це чоловікові. Він одразу почав мене переконувати в тому, що дитину потрібно залишити. Казав, що у всьому мені допомагатиме, лиш би я подарувала йому сина. Я повірила, що це оживить наші стосунки і наважилася народжувати у свої 40 років.
Справді, син змінив мого чоловіка. Після народження здорового малюка, батько буквально не відходить від нього і турбується про мене.
Чоловік навіть почав робити ремонт в квартирі. Здавалося б, мрії здійснюються, але не мої…Це не те, чого я хотіла. Мені це все не приносило радості.
Я одразу не хотіла народжувати ще одну дитину, а тепер відчуваю, що вона висить тягарем у мене на шиї. Мені хочеться пожити для себе, а не віддати решту життя синові. Знову розпочнуться безсонні ночі, памперси і плач. Не знаю, що мені тепер робити і як далі бути…
Чоловік каже, щоб я віддихнула і все обов’язково пройде, але я знаю, що це не допоможе.
А у вашому житті був схожий досвід? Що б ви порадили жінці?
