Прізвище у Каті було незвичайне. Романова. Наче князівська спадкоємиця. Власне, у цьому дівчинку і запевняли її батьки. Переконували вони її і в тому, що та була вродливою. Втім, на жаль…
Насправді Катруся красивою зовсім не була. Навіть навпаки. Вродилася такою некрасивою, якою тільки можна собі уявити. Рідня ж завжди за свою кровинку буде горою, тому у сім’ї було єдине правило: не у вроді щастя. А кавалери на титул купляться.
– Це ж яка кров, тільки уяви собі. З князівського роду. Наша рідня – ціла європейська знать.- постійно повторювала мама.
Для достойної знаті і робота мала бути достойна. За абияку Романови не бралися. Тож і жили доволі бідно. Не було княжого достатку та придворних пишностей. Усе доволі скромно. Але, чесно кажучи, сім’я й сама не знала, за що б таке взятися, що відповідало б їхньому рівню.
Напевне, у батьків Каті й критерії щодо зятя були особливі. Але доля все вирішила по-своєму.
З Любомиром Катруся познайомилася дуже кумедно і цілком випадково. Якось у пращурки князя Романова поцупили гаманець. Дівчина за це так розпереживалася, що не могла припинити лити сльози.Це помітив один молодик і вирішив втішити незнайомку. Він з нею погуляв, провів додому, щоб подібних прикростей, як сьогодні зранку, більше не траплялося і навіть подарував квіти. Тож серце дівчини не могло не зойкнути. Вона не встояла.
Відтоді Любомир щодня зустріча Катю з квітами. І дня не минало без зустрічей. Він розумів, як сильно йому пощастило, бо ж для юнака Катруся була і розумною, і дотепною, і цікавою, і навіть дуже вродливою.
“Чому така неймовірна дівчина і досі сама?”- мізкував собі парубок.
Через рік зустрічань пара вирішила побратися. Звичайно ж, не обійшлося без традиційного знайомства з батьками.
– Хто кажеш? Любомир? Ви, чоловіче з якого роду будете? Гм? Наша Катруся з княжого. Тож і в зяті не беремо абикого.
– З якого я роду? З роду Гнилозубенків. – поважно мовив гість.- Ну, може з прізвищем не дуже, зате ім’я батьки мені дали хороше.- додав він похапцем.
Батьки Каті аж за серце вхопилися. Мати побігла за таблетками, а батько лише хитав головою, спідлоба поглядаючи на зятя. Такого вони точно не очікували. Якось не по-княжому це зовсім.
– Я забороняю тобі, донечко, за нього заміж виходити і крапка, – заявила матір, – А ти, – поглянула грізно на Любчика, – аби і на поріг до нас більше не з’являвся! Ніяких нам Гнилозубенків не треба! Бачиш двері? До побачення.
Відтоді минуло 20 із хвостиком років.
Катруся живе у щасливому шлюбі з Любомиром. Обоє тепер Гнилозубенки. Хоч рід і не княжий, але живуть мирно. Зрідка над такими прізвищами сміються якісь невиховані люди, але на тому і все. Трагедії, як думали рідні дівчини, так і не сталося. За людей їх мати ніхто не перестав.
З батьками Катя не спілкується. Тоді вона пішла з дому зі своїм коханим і більше ніколи не спілкувалася з ріднею. Жаль тільки, що бабуся з дідусем онуків не бачили. Бо в сім’ї підростають два здорових і красивих сина.
Але, схоже, стареньких це мало турбує.
Чула Катря, що її мама видзвонила родичів з-за кордону і казала, що донька її ще на колінах приповзе, аби вибачення попросити.Втім, спілкування оте “закордонне” їм нічого не дало. Ніде їх і не чекають княжі пращури.
А Катя, хоч і не князівна Гнилозубенко, зате цілком щаслива дружина та мати.
А які кумедні прізвища доводилося чути Вам?
