Чоловік, на ім’я Вадим знайшов маленького Андрія на лавці, неподалік аеропорту. Він сидів зовсім один, з маленькою машинкою в руках. У кишені, Вадим знайшов записку від його батьків, де було вказано: “Ми просимо того, хто знайде цього хлопчика віддати його в дитбудинок”.
Чоловікові було важко повірити, що хтось міг просто так залишити дитину на вулиці, проте для нього цей хлопчик був справжнім подарунком долі. Його донька Марина ніяк не могла завагітніти. Чого вони тільки не пробували з чоловіком, нічого не виходило. А тут Андрій! Вадим зробив все можливе, щоб якнайшвидше забрати хлопчика.
Так у нього з’явилася нова сім’я. Мама Марина завжди у всьому йому допомагала, підтримувала та просто дарувала любов. Батько Артем вчив бути справжнім чоловіком, допомагати жінкам та ловити рибу. Також багато часу він проводив з дідом Вадимом, який завжди казав доньці, що коли Андрій виросте, то має дізнатися правду про своїх рідних батьків. Через декілька років Вадима не стало, а хлопчик почав ставити питання набагато раніше, ніж вони очікували.
Йому часто снився сон, ніби він сидить на лавці й тримає в руках якусь машинку. Одного разу, вони з мамою розбирали старі речі і він знайшов ту стару машинку. Тоді хлопчик запитав:
– Мамо, ти нічого не хочеш мені розповісти?
Марина не стала приховувати й розповіла все як було насправді. Після цього, Андрій зрозумів, що коли в нього з’явиться можливість, йому б хотілося відшукати своїх справжніх батьків й просто подивитися їм у вічі.
Андрій був хорошим учнем у школі, потім здобув вищу освіту та вибудував успішний бізнес. Він став справжньою опорою для своїх батьків. І ось настав час знайти тих, хто колись його кинув. Виявилося, що тоді вони просто вирішили летіти закордон, шукати там кращої долі, а з дитиною зробити це було б дуже складно. З самого початку, все складалося добре, вони заробляли хороші гроші, а потім, через якісь махінації з документами, все змінилося. Жити стало дедалі важче й вони вирішили повернутися додому. Тут квартира дуже занепала, та й роботи хорошої не було.
Андрій вирішив їм зателефонувати:
– Доброго дня, у мене власна фірма і я шукаю працівників. Мені якраз потрібне подружжя. Можливо, ми б могли зустрітися?
– Звичайно, скажіть куди під’їхати? – з радістю відповіла жінка.
– Мій офіс знаходиться поруч з аеропортом.
Наступного дня, чоловік з жінкою приїхали за вказаною адресою. Андрій сидів на тій самій лавці з машинкою в руках. Коли вони його побачили, то в жилах похолола кров. Андрій сказав:
– Я залишився тут забутий на цілих двадцять п’ять років.
Після цього, він просто розвернувся й пішов.
Ви б допомогли біологічним батькам на місці Андрія?
