Зараз ми надто акцентуємо на оцінках та системі навчання. Ось вам декілька прикладів:
1. У школі я завжди отримував тільки двійки. Вчителі лаялися, скаржилися батькам та всі казали, що у мене нічого не вийде. А зараз мені 25, я працюю у компанії Google, веду перемовини з клієнтами, організовую конференції та навчання. Згадую, як колись з мене насміхалися всі однокласники. На щастя, батьки тоді підтримали мене, не зважали на зауваження вчителів та потім просто перевели до іншої школи. Також у мене є два друга – Мишко та Степан. Ми досі добре товаришуємо. Степан став моряком та зараз подорожує світом. А ще у нього такий кумедний малюк та красива дружина. У Мишка також все добре, він став директором великої будівельної фірми.
Я вдячний своїм батькам за те, що не зважаючи на критику вчителів, вони все одно продовжували вірити у мене. Не варто лаяти дитину тільки за те, що сьогодні він отримав двійку. Оцінки – це не головне у нашому житті, зрозумійте.
2. Мій дядько Олег має норовливий характер. Знаю, що бабусю завжди викликала до школи вчителька біології, адже дядько погано вчився, бешкетував на уроці та не готував домашні завдання. Вона називала його нікчемою та казала, що нічого путнього не вийде у такого хлопця в житті. Однак, дядько Олег насправді любив біологію. Вдома він колекціонував цікаві журнали, дивився телепередачі про тварин та рослин. А потім сам почав готуватися до екзаменів, адже не хотів слухати нудні лекції від вчительки. Написав на високі бали екзамени, вступив на державну форму. Декілька днів тому розповів про кумедний випадок – його запросили провести лекцію для учнів у школі. Бідолашна вчителька аж зомліла, коли до кабінету зайшов мій дядько. Ось його вона точно не очікувала побачити!
3. Чесно кажучи, раніше я соромилася розповідати про свої оцінки. Адже мала 10 та 12 тільки з одного предмету – малювання. А математика мені давалася важко, я не розуміла ті алгоритми, про літературу взагалі мовчу – не могла вивчити вірша чи написати есе. Моя вчителька з української мови, така сива та старенька, завжди лаяла перед усіма однокласниками, а я потім плакала у туалеті. На зборах всі тільки обговорювали мене, мовляв, я погана учениця, псую всю статистику класу. А ще соромили моїх батьків, мовляв, вони не можуть мене нормально виховати.
На щастя, такі випробовування швидко закінчилися. Я записала на курси digital-маркетингу, мої батьки повністю оплатили навчання. А через місяць мені запропонували роботу одна велика фірма з дизайну! Довго не могла повірити у таке щастя, адже ніхто у мене не вірив, крім тата і мами. Чесно кажучи, тепер я тільки посміхаюся, коли пригадую образливі слова вчительки літератури “ти станеш хіба прибиральницею з такими оцінками!”
А мій чоловік у школі навчався на трійки. А ще багато капостив, зривав уроки та часто свекрів викликали до директора. Однак, зараз він працює у великій клініці хірургом та рятує тисячі життів.
4. Не можу сказати, що я навчався на двійки. Однак, у табелі ніколи не красувалися оцінки, вищі за 7. Навіть 9 балів для мене було великим щастям. Та це не завадило зробити мені класу кар’єру фотографа. Зараз я співпрацюю з відомими агентствами, роблю обкладинки дня журналів, відвідую покази мод та знімаю моделей для брендів. І ніхто не запитує мене про оцінки у школі. Здається, що вони ніяк не повпливали на моє життя та професію.
5. За 11 років навчання я змінила майже 5 шкіл – все через вчителів та однокласників. Річ у тому, що я не любила вчитися. Ні, я не прогулювала школу, не бешкетувала на уроках, просто мені було не цікаво. Всі вчителі так нудно розповідали про геометрію, різні закони фізики чи видатного поета. Так, я декламувала вірші, але без ентузіазму, готувала реферати, але не могла відповісти на додаткові запитання. Ледь не щодня класний керівник телефонувала до моєї мами та казала про мої “успіхи”. У школі ніхто не хотів зі мною товаришувати, адже я – невдаха.
Однак, зараз мені 30 років. У мене коханий чоловік, чудові діти та кар’єра. Я заснувала мережу ресторанів у нашому місті. Часто на обід до нас приїжджають відомі зірки та актори. А колись вчителі казали, що у мене взагалі нема майбутнього. Згадую, як відмінниця Оленка завжди всіх намовляла проти мене. А зараз сама отримує копійки, чоловік на заробітках. Хтось взагалі досі у стареньких батьків на шиї живе.
І до чого я це все? Оцінки у щоденнику не відіграють ніякої ролі у житті дитини. Варто займатися тим, що приносить тобі користь. І ніколи не насміхатися над тими, хто отримує двійки. Раптом у них все буде набагато краще, ніж у вас?
Ви погоджуєтеся з такою думкою? Чому?
