Свою доньку Уляну я виховувала самотужки. Їй майже 19 років. Батько покинув нас ще до народження доні.
Зараз мені 38 і все своє життя я цілком присвятила дитині. Втім, не забувала і про себе. Я ціную свою красу та жіночність, бо вклала в неї максимум. Чого тільки вартий постійний догляд за шкірою та волоссям. Напевне, це дало свої плоди. Нас з Уляною всі вважали сестрами. З того тішилася і вона, і я. Близькими з донею ми були й по духу.
МИнулоріч у дівчинки з’явився кавалер. Я проти й не була. Діло особисте та й давно вже пора. Якось вона привела його до нас, щоб познайомити. Хотіла почути мою думку про нього. Макар виявився славним парубком. Вихований, стриманий, добрий, розумним. Доньці я так і сказала: він вартий твоєї уваги.
Отримавши моє схвалення, діти почали зустрічатися. Тож коли материнське серце заспокоїлося, то я вирішила й про своє особисте життя подумати. Взялася спочатку за зовнішність – приваблювати ж чимось треба. Фітнес, харчування, масажі, новий одяг – куди ж без цього. Почала частіше бачитися зі своїми подругами, ходити на вечірки і дівич-вечори.
Одного дня Уляна приїхала до мене із сумками. Сказала, що сильно посварилася з Макаром і більше не хоче його бачити. Про спільне життя з ним тоді навіть не йшлося. Тож доня залишилася в мене. Я, звісно, не мала нічого проти.
Наступного дня у дверях з’явився обранець Уляни. Дівчина ігнорувала його цілу ніч, тому він вирішив навідатися до дому її матері. Знав, що більше їй піти нікуди. Однак коханої, на диво, не було на місці. Виявилося, що дівчина пішла до подруги і попередила, що залишиться в неї з ночівлею.
Я запросила зятя зайти в дім. Хотіла знати, яка ж кішка пробігла між молодятами, бо донька про це мовчала, ніби води в рот набравши. Ми довго балакали, обговорювали різне, доки час не змінився на вино. Я й сама не помітила, як подібне трапилося. Схаменулася аж у ліжку з Макаром. Я була шокована, бо не змогла б навіть нічого пояснити. Макар теж не зронив ні слова. Він просто зібрав речі пішов.
Через деякий час до мене дійшло, що я закохалася у хлопця Уляни. Дуже сильно хотілося відігнати ці думки, але все ніяк не виходило. Думки я, може, й змогла б прогнати, але почуття… Та ще й хлопець помирився з донькою. Тому ми обоє вдавали, що нічого не сталося. Доки одна ситуація не зробила таке маскування неможливим.
Того ранку я прокинулася через неприємні відчуття всередині. Мене жахливо нудило. Вирішила сходити в лікарню. Саме там і дізналася, що просто зараз у мене під серцем розвивається дитя Макара. Слова, думаю, були тоді зайвими.
Я не могла відмовитися від немовляти, тому вирішила, що народжу дитя для себе. Сказала всім, що мала роман з одним чоловіком і що ця дитина його. Усі повірили, окрім Макара. Він прекрасно розумів, чиє чадо я виношувала. Попри це ми обоє продовжували мовчати.
Згодом донька повідомила мені, що вона виходить заміж за Макара. Я припинила будь-які стосунки зі своїм майбутнім зятем. Так, у мене були до нього почуття, але як обрати між донькою і коханням?
Не давало це все спокою і юнакові. Якось він прийшов до мене і не захотів покидати дім. Почав щось пояснювати і саме тоді ми обоє зрозуміли, що наче кохання розгорілося з новою силою. Ми відновили спілкування.
Зараз мені залишається зовсім трохи до народження дитини. Я боюся, щоб Уляна не угледіла у братикові риси свого судженого. А що як помітить? Що ж мені робити тоді?
Розумію, що я накоїла дурниць. Напевне, більшість буде мене осуджувати. Але я справді не знаю, що вдіяти. Я не можу розлюбити хлопця своєї доньки.
Які емоції у Вас викликало одкровення жінки?
Що б Ви порадили їй вчинити?
