Я живу з думкою, що кожну хвилину життя може змінитися на краще. Мені так простіше жити. Я весь час чекаю хороших новин

Я живу з думкою, що кожну хвилину життя може змінитися на краще. Мені так простіше жити. Я весь час чекаю хороших новин. Притягую їх. А якщо трапляється погане, я думаю: так, це погане – сходинка до хорошого. Саме на контрасті з цим «погано», я буду особливо цінувати своє наступає «добре».

Яке вже зовсім близько. Дуже хочу заразити цією думкою навколишніх людей. Ось зараз забігла в магазин. У черзі переді мною жінка з донькою. Дівчинці років п’ять.

– Мам, можна я сама викладу продукти на стрічку? – питає вона.

Дуже хоче допомогти. Мама нервує, може, спізнюються кудись, може, просто не виспалася.

– Давай, тільки швидше … – каже вона доньці неуважно.

Дівчинка з усією пристрастю починає метати продукти з візка на стрічку. Поспішає. Мама довірила таку справу! Треба виправдати очікування!!!І Раптом…

Пакет з пшоном падає на підлогу, і лопається. Пшоно майже не висипалося, але пакет порваний. Дівчинка в жаху завмерла. Що вона накоїла!

– Ну ось, – мама зітхає. – Так і знала! Ось довір тобі щось! Ну, руки не з того місця! За що не візьмешся … Треба тепер взяти новий пакет пшона!

Дівчинка беззвучно плаче. Вона більше не хоче нічого перекладати. Вона недотепа. Так сказала мама.

– Давайте сюди цей, там майже не розсипалося, я вам в целофан покладу, і заберете, ви ж порвали! – каже касир.

– Ми не порвали, нам впало. Він сам порвався. Мені потрібен цілий пакет пшона! – роздратовано каже мама.

Вона сама переклала продукти, що залишилися, на стрічку. І, попри невдоволення всієї черги, пішла за новим пакетом пшона.

– Дайте пакет, – прошу я касира, беру целофановий пакет і прошу дівчинку, застиглу як мумія біля каси. – Допоможи зібрати пшоно, будь ласка.

Вона сідає навпочіпки, і ми з нею разом збираємо пшоно в целофановий пакет, поки повернеться мама дівчинки і  розплатиться за покупки.– А що тепер з цим пшоном? Яке ваша дочка розсипала?

Мама приготувалася до скандалу.

– У вас тут завжди закладена у вартість така ситуація. Що ви мені розповідаєте! Я можу геть весь алкоголь перебити, і то не зобов’язана за нього платити. А тут пшоно!

– А хто за нього повинен платити? Я? – заводиться касир.

Так. Зупиніться! Ну навіщо нагнітати ситуацію на порожньому місці? Ну ось навіщо тиражувати взаємне роздратування?

– Я куплю це пшоно, – кажу я. – За умови, що ваша дочка допоможе мені перекласти продукти на стрічку. Вона так чудово це робить. А у мене рука болить.

Мама дівчинки врізається в мій переконливий погляд.

І, ніби отямившись, говорить:

– Так, Лідо, допоможи тітці … У неї рука болить.

Я, щоб дівчинка не бачила, показую «Клас!» своєю абсолютно здоровою рукою. Лідочка ніби відмирає. Починає акуратно перекладати мої продукти на стрічку. Старається. Поглядає на маму.

– Яка у вас помічниця росте! – кажу я мамі Ліди голосно, щоб дівчинка чула.

– Так. І не кажіть!!! Вона і підлоги у мене вміє мити. І прання запускати!

– Нічого собі! Справжня наречена! – підіграє нам дядечко, який стоїть за нами.

– І пельмені я тобі допомагала робити, – нагадує збентежена Ліда.

– Оооо, пельмені, це просто чудо, а не дитина! Ось виросте – відбою від наречених не буде. Я б сам прямо сьогодні одружився з вашою Лідою, так одружений вже двадцять чотири роки. А от якби не дружина …

Всі в черзі сміються. Тим часом мої продукти вже на стрічці.

Я швидко запаковую їх в пакети.

Ми одночасно з Лідою і її мамою виходимо з магазину.

– Ліда, а ти коли-небудь була в Венеції? – питаю я.

– Де?

– У Венеції.

– Ні. Я в Криму була.

– Знаєш, я теж поки не була. Але читала, що там є площа, на якій багато-багато голубів. І вони майже ручні. Сідають людям на плечі. І на голову. І люди з ними фотографуються. Уявляєш?

– чудово!

– Хочеш прямо зараз опинитися в Венеції?

– Тут? Зараз? – дивується Ліда.

– Так! – я дістаю целофановий пакет з пшоном. – Тут і зараз.

Ми відходимо від магазину, де нікому ніхто не заважає, і я кажу:

– Ліда, ти дуже нудно кинула пакет з пшоном. Воно навіть не розсипалося. Кинь його так, щоб бам!! Щоб все розсипалося.

Ліда озирається на маму. Та вже все зрозуміла, посміхається і киває.

Ліда бере у мене пакет з пшоном.

– Прямо на землю???

– Прямо на землю!!!

Ліда радісно плюхає пшоно на підлогу, воно розсипається жовтим мандариновим салютом і раптом …

Почорніло небо!!! Як пишуть в казках!!!

З дахів, з проводів, звідки не візьмись величезний натовп голодних голубів стрімко опускається до ніг Ліди, яка верещить від захвату.– Мама мама! Дивись як їх багато!!! Мама мама! Вони їдять наше пшоно!!! Мама, ми у Венеції!!!

Ми з її мамою сміємося.

– Чудово. Спасибі вам. Підняли настрій. А то у мене сьогодні поганий день … – каже мама Ліди.

– Поганий день кожну хвилину може стати хорошим. Будь-яке місто кожну хвилину може стати Венецією.

– Так, я вже зрозуміла, – сміється мама. – Вона уже стало …

Вона притискає до себе радісну Ліду.

– Я свою доньку Ліду, нікому не дам в образу, – говорить вона.

А дівчинка ляскає в долоні …Ну все, тут я більше не потрібна.

Фея розсипаного пшона, голодних голубів і щасливих дівчаток полетіла далі. Пам’ятайте, будь ласка: кожну хвилину все може змінитися на краще. Або зачекайте. Або … самі змініть …

Яким способом ви любите покращувати настрій собі та дітям?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector