Як мало треба для того, щоб зробити щасливим великий автобус, де повно незнайомих людей

Жінка їхала в міжміському автобусі. Одягнена в стареньку блакитну курточку і вицвілі джинси. Вона тримала на руках спортивну сумку середнього розміру. Сидіння поруч було вільне. Вона відкрила її і провела рукою вперед – назад кілька разів. З сумки показалася сіра голова з гострими вушками і вусиками.

Автобус загальмував. Водій, повернувшись в салон грізно, сказав:

– Автобус далі не поїде, поки пасажирка з котом не зійде. Ми не возимо тварин. Він побачив їх в дзеркало заднього виду.

Жінка пройшла по проходу, притискаючи до грудей сумку з котом, голова якого крутилася на всі боки, і він з переляком розглядав пасажирів. Люди з посмішками і жартами проводжали парочку. Але їй не було смішно. Вона підійшла до водія, і відкривши маленький гаманець показала йому кілька папірців.

– Це все що у мене є, сказала вона. Не проганяйте мене, будь ласка. Я їду робити моєму коту щеплення. Зібрала на оплату всі свої гроші. У мене немає на таксі. Тільки ось, залишилося на зворотну дорогу.

– Автобус далі не піде поки ви не зійдете, відповів водій. Мене не цікавить те, що у вас немає грошей. Це мене не стосується. Сходіть. І він відкрив передні двері.

Жінка важко зітхнула і пішла повільно до виходу.

На передньому сидінні розташовувалася жінка з портфелем темно-коричневого кольору з дорогої шкіри. Вона сиділа одна. Того самого віку, який називають бальзаківським. Висока зачіска явно зроблена у дорогого перукаря, приємно гармоніювала зі строгим діловим костюмом, як видно, брендовим. Жінка швидко червоніла. Спершу колір її обличчя досяг кольору гострого респіраторного захворювання, а потім перейшов в стан кольору вареного рака.

– А ну стійте, крикнула вона владним голосом.

Жінка з котом дійшла вже до сходинок вниз зупинилася і обернулася назад.

Бальзаківська дама встала і підійшла до водія.

– Я працюю в суді, сказала вона. В цьому місті. Я суддя, і якщо ви хочете зі мною посперечатися з приводу перевезення тварин в автобусі в перенесенні, то я готова.

– Це не перенесення, сказав водій злегка вагаючись.

Суддя подивилася на пару, яка сидить у другому ряду. Вони підкоряючись її владному поглядові встали і хором сказали:

– Це перенесення. Ми бачили. Можемо підтвердити.

– Ви чули, запитала суддя водія. Будемо далі сперечатися чи поїдемо?

Водій щось пробурчав собі під ніс і, закривши двері завів двигун.

Суддя кивнула парі, яка стояла, і вони слухняно сіли на свої місця.

– Спасибі, сказала жінка з котом і, пройшовши на своє місце сіла.

Автобус рушив. Суддя підійшла до свого місця і дістала маленький пакуночок. Вона підійшла до місця з жінкою і котом, і розгорнувши пакетик і тримаючись однією рукою за сидіння, простягнула бутерброд розділений на два шматки в напрямку сірої голови з вухами.

– Їж лапочка, сказала вона.

На великому білому шматку хліба лежали маленькі шматочки червоної, солоної риби.

Кіт з подивом дивився на ласощі. Його ніс люто втягував такий смачний, але незнайомий запах.

Господиня кота стомлено посміхнулася.

– Він не знає, що це таке, сказала вона. Звідки у нас такі ласощі? Але кіт вже прийшов до тями. Він виліз із сумки, і ставши на задні лапи, уперся передніми в суддю і смачно смакував рибкою, а потім радісно зітхнув і потерся до доброї тітки, яка нагодувала його такою смакотою.

Суддя посміхнулася і погладила його по голові. Потім пройшла на своє місце.

Автобус пожвавився, і люди почали знімати навушники і порившись в телефонах, почали показувати один одному своїх домашніх вихованців. Вони раптом помітили один одного, і звернули увагу, що всі ми люди.

– А у мене рибки вдома великі і завжди мене впізнають – кричав з заднього сидіння молодий хлопець.З центру автобуса любителі папуг демонстрували один одному своїх улюбленців, і їх телефони співали і пищали на всі лади. Звідкись із самого початку гавкали собаки з трьох телефонів відразу. А з протилежного ряду дві молоді дівчини включивши веселу музику підстрибували і штовхали один одного.

Автобус їхав вперед, якось відразу змінившись. Він перетворився з бездушної машини, що перевозила незнайомих людей в веселе об’єднання людей за інтересами.

Крізь прохід йшов чоловік і нахиляючись до кожного щось гаряче пояснював. Шум був неймовірний.

Водій бурчав собі в ніс, але заперечувати не наважувався. Суддя сиділа прямо у нього за спиною.

Коли автобус прибув на кінцеву зупинку в інше місто, жінка з котом пройшла по проходу і вийшла. Вона озирнулася. За нею стояв чоловік, який ходив по проходу. Він підійшов до неї і злегка заїкаючись сказав:

– Ось, візьміть, будь ласка. Він простягнув їй в руки пакет з грошима.

– Ні ні! Що ви, замахала руками жінка з котом. Я не можу.

– Ні, заперечив чоловік. Це ви, не можете відмовитися. Вони всі, і він простягнув руку в бік автобуса, зібрали для вашого кота. Вони від щирого серця. І суддя теж дала. Адже вони з вдячністю. Спасибі вам, сказав чоловік і не слухаючи заперечення поклав пакет на спортивну сумку. Потім він повернувся і побіг.

Жінка стояла і тримала двома руками свою сумку c котом. Вона дивилася на пакет з грошима, який лежав зверху.

– Спасибі, сказала вона кудись вперед.

– Ходімо зайчик, сказала вона сумці. Тепер нам вистачить на щеплення, і на корм для тебе надовго, і посміхнулася.

Як мало треба для того, щоб зробити щасливим великий автобус, повний людей, які бачать один одного вперше в житті.

Зовсім трохи, пані та панове.

Потрібен один маленький голодний сірий котик і трохи доброти.

І все.

Які добрі вчинки ви робили для незнайомих людей?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector