Їхні стосунки почалися практично з пелюшок. У дитячому садку їх було не можливо розлучити, бавились завжди разом. У школі сиділи за одною партою, потім він проводжав її додому. А коли виросли, то Роман обіцяв, що вони стануть під вінець. Про їхню любов знало все село, всі чекали їхнього весілля, але пропозиції все не було.
Одного сонячного дня пара гуляла біля річки. На мить Марта розвернулась до коханого і промовила:
– Я маю тобі дещо сказати – вона посміхнулась, – у нас скоро буде дитина.
Дівчина з радості обняла Романа, але не помітила, що хлопцю ця новина геть не сподобалась.
– Добре, у суботу прийду свататися.
Дівчина стрибала від щастя. Коли настав той довгоочікуваний день, вона сильно хвилювалась. Батькам нічого не казала, щоб зробити потім сюрприз, але серцем чула щось не те. Вони все поралися на кухні, а коханого так і не було. Вже прийшли всі гості й чекали за столом, сонце зайшло і найгірші думки дівчини справдилися. Коханий її покинув.
Наступного ранку дівчина чекала на автобус, зовсім пригнічена з опущеною головою. Усі сльози виплакала тієї ночі. Що вона має робити, як розказати батькам про вагітність, що буде говорити ціле село про її сором?
Раптом до неї підбіг маленький хлопчик, схопив за шию і міцно обійняв. Дівчина не зрозуміла, що відбулося, за мить його догнав тато.
– Миколка, ну що ти вигадав собі, залиш дівчину!
– Це моя мама! Не пущу, я так довго на неї чекав.
Чоловік намагався забрати сина, але марно. Та Марта вже була не проти. Поглянула на дитину і заспокоїла.
– А що у вас сталося, ви щось зовсім сумна? – поцікавився високий, стрункий чоловік.
Дівчина не мала сили приховувати своє горе і все йому розповіла.
– Ого! Тоді виходьте за мене заміж! Я втратив дружину два роки тому, а син ніяк не звикне. Тим більше він сам вас вибрав!
– Але ж ми не знайомі – зніяковіла Марта.
– Вибачте, мене знати Ігор. Я живу у сусідньому селі, а тут у справах.
– Марта, дуже приємно.
Через два місяці вони відсвяткували весілля. Дівчина переїхала до нареченого подалі від очей односельчан. Марту в селі прийняли, як рідну. Поважали її, бо поважали її чоловіка. Він виявився головою колгоспу. Завжди міг допомогти й порадити.
Вони щиро закохалися один в одного. Через кілька років після народження дитини у них вже були спільні діти. А нещодавно вони відсвяткували золоте весілля. Скликали всіх дітей, внуків, правнуків. А Микола тихо сів біля Марти й промовив:
– Я знав тоді, що не моя мама, але відчув, що ти приймеш і полюбиш мене, як рідного.
А чи була б щаслива Марта, якби Роман тоді прийшов свататись?
