Коли донці виповнилося 2 роки, ми з чоловіком вирішили відвести її у дитячий садочок. Звичайно, ми розуміли, що період адаптації коротким не буде, тому спершу приводили лише на годинку. Потім, приводили на 2 і зрештою, почали залишати до обіду. Спати вона там не лишалась, тому що вихователі працювали позмінно і інші мою дитину зовсім не знали.
Саме тому, часто, коли ми поверталися додому, донька була надзвичайно втомлена та капризна. Але одного разу, вона влаштувала мені справжній концерт. Прямо посеред вулиці! Вона просто лягла на холодний асфальт і сказала, що нікуди не піде, поки я не візьму її на руки. А я не могла цього зробити, оскільки в мене в руках був важкий пакет з продуктами і нести ще й дитину – просто фізично неможливо.
Як я її тільки не вмовляла. І цукерками заохочувала і мультиками. Потім, перейшла у наступ і почала погрожувати, але вона взагалі ніяк на мене не реагувала. Я вже просто не знала що мені робити, тягти за ноги? І тут, нам назустріч йшов чоловік. З вигляду дуже приємний, навіть мені посміхнувся. Він підійшов до нас і сказав:
– Ой яка гарна дівчинка лежить! Мені ж якраз таку дитину додому треба. От зараз заберу.
Донька миттєво піднялась і вхопила мене за руку:
– Мамо, йдемо додому.
Вона всю дорогу оберталася та дивилася, чи той чоловік не йде за нами. Звичайно, там нікого не було. Він швидше за все вже десь працював, або просто вирішував справи.
З того часу, моя донька вередує вкрай рідко.
Як ви вважаєте, чи це нормальний метод боротьби з вередуванням?
