Недільного ранку Христину розбудив дзвінок мобільного. Спросоння дівчина навіть не одразу збагнула, що їй хтось телефонував. Насправді ж з того по той бік телефону була її сестра Ліда. Остання повідомила, що вони вже доїжджають до столиці. Скоро потяг прибуде. Так незаплановано вона із сім’єю вирішила завітати в гості до Христі. Тепер потрібно було збиратися і їхати їх зустрічати.
Жінка підвелася з ліжка, розбудила сина, і пішла заводити авто. Через пів години вони вже були на вокзалі. Всю дорогу Христина думала, чому її сестра не повідомила заздалегідь, що збирається приїхати в Київ. Хоча б вчора звечора могла б зателефонувати. А раптом у неї були б інші плани на цю неділю?
Доки чекали потрібного потягу, Христина купила собі кави, а синові невеличкий перекус, над яким сонний малюк навіть дрімати почав.
– Святику. давай швидше. Ми поспішаємо,0- підганяла малюка мати.
– А куди? Чому ми не спимо, ще так рано…
– Приїхала твоя тітка Ліда. Ми давно не бачилися. Ми зараз її швидко заберемо і одразу додому, підеш далі спатки. Гаразд?
Святослав кивнув.
Нарешті здалеку показалася знайома постать. Тільки коли Ліда підійшла ближче, Христя помітила, що радості від приїзду до столиці, у жінки чомусь не було. Позаду плелася така ж сонна, як і Святик, донька Ліди.
– Ми вже зачекалися. Я виїхала, коли ти тільки подзвонила. Думала, ви вже під’їжджаєте, – почала Христина.
Ліда тільки головою похитала і обняла сестру.
– Могла б швидше сказати. Ми б підготувалися, а то як сніг на голову. Але вже. Ходімо перекусимо десь. Діти голодні.
Вони зайшли у кафе неподалік.
– Не чекали нас, так? А ми, бач, приїхали. Думаємо, в гості не кличуть, то самі напросимося,- посміхнулася Ліда.
– Та нічого страшного. Зараз відвезу вас додому, тоді маю ще деякі справи владнати, а ви якраз розкладетеся вдома. Можете відпочити. Після обіду зустрінемося і все обговоримо.
– Які справи, Христино? Сестра приїхала! Ми стільки не бачилися, а ти втекти хочеш. Дзвони відпрошуйся і поїдемо гуляти. Хочу всі пам’ятки побачити, по магазинах пройтися, у кафе посидіти. Що там у вас ще є?
Христу дратувало, що сестра не встигла навіть у дім зайти, а вже день розплановує. Чого це вона повинна кидати все тільки тому, що Ліда з дитиною приїхала?
– Ти ж не попереджала про приїзд, тому в мене свої плани були. Я за тиждень до цього з людиною вже домовилася і ти пропонуєш мені зараз усе скасувати? Можете пройтися центром без мене. А я вас потім підберу. Зідзвонимося. А ввечері складемо спільну культурну програму.
– Та куди нам самим гуляти? Ми тут нічого не знаємо. Так і заблукати можна.
Пояснювати все по колу Христина не хотіла. Вона сказала, що дорогою розберуться. Взяла сина і пішла до авто.
Сестра з донькою мовчки поснували за нею.
– Ти не прибираєш взагалі чи що? Ну й безлад у тебе! – зойкнула Ліда, ввійшовши у квартиру сестри. – Не так нас мама вчила. У мене такого ніколи не буває. І немає значення, знаю я про прихід гостей чи ні. Завжди все прибрано, чоловік і діти нагодовані і гостей є чим пригостити. А в тебе бачу не все розплановано. Як ти живеш у таких умовах? Вдома має бути ідеальна чистота.
Христина тільки закотила очі, важко видихнувши. Знову ці повчання. Усе дитинство так було. І ось знову. Нічого в Ліді не змінилося.
– Ключі залишаю вам. Їжу можете приготувати з того, що є в холодильнику або замовте собі щось. Гроші поставлю в коридорі. Інтернет працює, пароль на підвіконні. Магазин за рогом. Святика беру із собою. Коли повертатимуся, то наберу, – повідомила Христя перед виходом.
Ліда невдоволено щось пробурмотіла, бо думала, що сестра все-таки скасує всі свої справи і залишиться з нею, однак перечити не стала.
Коли Христя зачинила за собою двері власного дому, то ледь не розплакалася. Вона не могла збагнути, що відбувається? Сестра приїхала без попередження, спробувала зруйнувати всі плани, нахамила, а далі що? Скільки вона ще планує провести у столиці? Хоч би совість мала. Де хоч крапля делікатності?
Однак марно Христя дратувалася. Вона прекрасно знала характер Ліди. Виросли ж в одній сім’ї.
Ну нічого. Це не триватиме вічно. Трохи погостюють і поїдуть.
Христі Ліда телефонувала майже кожні 10 хвилин. Аж доки терпець жінці не урвався.
– Що ти така розгублена?- запитала Христину подруга.
– Сестра приїхала. Без попередження. І свої правила встановлює. Ось телефонує мені кожні п’ять хвилин. я навіть сконцентруватися на нашій розмові не можу.
– Як це не попередила? Ти взагалі не знала про гостей? І ти оце перлася о шостій ранку на вокзал? Вона сама не могла доїхати? А що у неї трапилося, що так до столиці потягло вперше за стільки років? Горе якесь чи що? Оце нахаба, звичайно ж… Ще й всі плани переінакшує на свій лад. Ти їй повинна? Вона тебе ростила, годувала, поїла? Я б на твоєму місці такого не терпіла.
Христя тільки зітхнула.
Насправді ж Ліда навіть рідною сестрою Христі не була. Троюрідна. Часто залишалася в домі її батьків, коли вони маленькими були, тож і виросли разом. А коли подорослішали, то роз’їдалися. Аж тепер зустрілися. Ось так неочікувано та раптово.
Коли Христина владнала всі свої справи, то заїхала ще в супермаркет. Купила трохи їжі і попрямувала із сином додому. Але не встигла переступити поріг, як відчула сморід тютюну. Із сусідньої кімнати вийшла сп’яніла Ліда, а десь там у кутку пляшкою гралася її донька.
– О, уже вернулася,- засміялася Ліда.- дивись, це Петро. Мій новий столичний кавалер. Він повозив нас по місту, показав, що тут у вас і як. Не кинув нас, як ти. Хороший хлопець. Таких ще пошукати треба. Я тут з бару твого домашнього кілька пляшок взяла. Нічого страшного?
Христина невдоволено похитала головою, зачинила за собою двері і пішла відчиняти вікна.
Святик знітився, глянув на незнайомого дядька і пішов у свою кімнату. Там, як виявилося, уже побувала донька Лізи. Вона розкидала пазл, який малюк збирав кілька місяців.. Аж на 1000 шматочків! Святослав розплакався.
– Христино, ти що? Образилася? Та відкуплю я тобі ту випивку з бару. То дурниці. Хотіла тільки запитати, чи може у нас мій Петро лишитися. Ми ту випили і він уже за кермо не сяде. Такий він у мене відповідальний.
– Ні, не можна. Хай іде пішки до свого доку, – заперечила Христя. – Машину може лишити під нашим домом, а завтра забере. Нам дітей скоро спати вкладати.
Але у Ліди були інші плани на цей вечір. Вона хотіла трохи перекусити і піти з Петром на нічну столицю глянути, якщо вже їм не знайдеться місця у цій квартирі.
Доки Христя вкладала дітей, милася та переодягалася, Ліда запрягла свого кавалера поприбирати. Мовляв, безладу не люблю, але робили ми його разом. Петро покірно стояв біля раковини і мив посуд. Христя аж здивувалася, помітивши таку картину.
Сама ж Ліда щось бубніла собі під носа, сидячи за столом навпроти нього.
– Та не треба було. Я б сама прибрала. Але дякую вам, – ніяково мовила Христина.
– Давайте за знайомство!- вигукнула Ліда, піднявши келих з вином. Сестра розгубилася.
– Ти там про плани на вечір казала. Щось придумала? А завтра що робитимемо?
Жінка тільки знизала плечима у відповідь.
– А скільки днів у нас в запасі? А ви, Петре, де живете, до речі?
– Тут недалеко. Я й не збирався у вас ночувати.
– Я знаю. Лідка завжди за всім усе вирішує.
– Є в мене таке,- погодилася Ліда.- То які у нас плани?
У цей момент в коридорі почувся гуркіт. Додолу впала полиця, яка й так трималася на чесному слові. Усі кинулися туди.
– Зараз прикручу, – сказав Петро і взявся все лагодити.
– Я тоді поки чай поставимо. Тортик купила дорогою додому.
– Куди завтра їдемо?- не заспокоювалася Ліда.
– Ти на скільки у Київ?
Ліда задумалася.
– Я сюди свою долю шукати приїхала. Мій нероба у мене вже поперек горла стоїть. А ти тільки глянь на Петра – золото, а не чоловік. Так і до розлучення не дуже далеко. А ти Петра додому женеш. У мене тут життя нове накльовується.
– Та невже? У перший же день уже бачиш майбутнє? Хитро ти придумала, але, Лідо, це твоє життя, а не моє. Я собі з дитиною окремо і ви зі своїм Петром теж,- зашепотіла Христина..- Це ж не по-людськи. Ти завилася до мене без дзвінка. Починаєш свої правила диктувати. Нахамила мені зранку. Поганою господинею назвала. А тепер особисте життя у моєму домі влаштовуєш, так? Ти думаєш про розваги, а в мене робота завтра, у мене син, власні плани.
– Зробив!- на порозі з’явився Петро з молотком у руках.
За спеціальністю він був інженером, тож полиця точно не стала для нього перешкодою.
– Дякую, справді. Там чайник закипів, сідайте гоститися. А я спати піду. Пізно вже,- мовила Христя.
– І я поїду. Справді пізно. Спасибі за частування,- забідкався Петро.
-Там Ліда планів на завтра не мала. Можете їй ще раз Київ показати.
– Я завтра працюю. У мене свої плани. Може, іншим разом.
– Ну тоді на добраніч.
Коли за Петром зачинилися двері, Ліда розплакалася. Христя спочатку навіть не зрозуміла, що відбувається.
– Дякую, сестро, що зіпсувала мені життя. Вперше за стільки часу такого чоловіка знайшла, а ти і того від мене відігнала. Я ж сюди за кращим життям приїхала! Завтра ж забираю доньку і йдемо від тебе.
– Без проблем. Якраз хотіла запитати, коли вас на вокзал відвезти.
– Самі доберемося.
– Добре.Краще на метро. Так швидше буде.
– Оце ти даєш, сестро. Ну добре. Тільки пообіцяй мені одне, якщо повернеться Петро, то ти з ним ніякі романи не крутитимеш.
– Здався мені твій Петро..
Вранці Ліда з донькою уже були на вокзалі. Купили квитки на найближчий потяг. Із сестрою вона навіть не попрощалася.
А Христя спросоння почула стук у двері. Підвелася. Здивувалася, що сестри немає. Пішла відчиняти. А на порозі Петро з квітами стояв.
– Дякую, що не вигнали мене тоді. Якщо вам щось потрібно буде, то звертайтеся. Я тут неподалік,- ніяково мовив той.
– Дякую, але я сама впораюся. Ідіть, Петре, додому. У вас робота.
Що думаєте про цю історію?
