Людмила Сергіївна стояла біля плити. На кухні кружляли просто неймовірні запахи. На сковороді смажилися золотисті котлети, запікалася молода картопля з часничком. Вона готувалася до приїзду своїх найрідніших людей.
П’ять років тому у неї помер чоловік, тому всю свою любов вона тепер беззаперечно віддає своїм дітям та онукові Дімі. Карапузові виповнилося лише три рочки. Людмила Сергіївна доглядала за ним, поки молодь працювала. Садочків вона не признавала. “Поки я жива та можу його виховувати, ніяких садочків!”.
Дійсно, хто краще рідної бабусі за онуком нагляне?
Людмила Сергіївна акуратно відкрила двері та заглянула в дитячу кімнату, де мирно спав Діма. “Засинає за лічені секунди. Ось тобі і молодий організм”. У передпокої хтось тихо відчиняв двері. “А ось і Оля повернулася” – подумала Людмила Сергіївна, і на порозі з’явилася невістка.
Разом з сином Людмили Сергіївни, вони навчалися в медінституті. Після навчання, Ольга підробляла листоношею, часто бувало, що грошей взагалі не вистачало. Сашко був старший від неї на один рік, після захисту диплому, одразу влаштувався лікарем травматологом. Сьогодні він був черговим на добу, а значить додому прийде тільки вранці.
– Олю, як добре, що ти вже додому прийшла, – сказала Людмила Сергіївна, – йди на кухню, там якраз вечеря готується.
Ольга усміхнулася якось невпевнено свекрусі і побігла в ванну мити руки.
– У тебе немає настрою? Щось трапилося? – запитала Людмила Сергіївна невістку.
Оля глянула сумними очима на свекруху і сказала:
– Та ми знову посварилися з Сашком. Останнім часом не можемо взагалі знайти спільної мови! Кричимо один на одного, а потім трубку кидаємо. Ось вами, Людмило Сергіївно – я щиро захоплююся. Ви жодного поганого чи кривого слова не сказали. А зі своїм чоловіком жили душа в душу.
Людмила Сергіївна вислухала невістку. Налила собі чашку чаю, присіла назад за стіл і сказала:
– Я тобі зараз розповім все! Так, ти права, мій Петро був неймовірною людиною. Але таким добрим та розуміючим він став не одразу. Ми теж були колись молодими, часто сварилися через всілякі дрібниці. А жили ми тоді ще в селі, там все ніби на долоні. Як тільки почнемо лаятися – одразу все село знає. Після цього приходила до нас моя мати і казала: “Живете як кіт з собакою. Не надоїло вам?”. А це ж правда.
В нашому будинку тоді жила кішка. Але яка вона була хитра! Так любила всіх провокувати. На дворі на ланцюгу сидів собака. Великий, злий. Ти собі не уявляєш, як вона його дражнила. Він так гавкав, що аж голос одного разу мало не втратив. А коли він засинав, то вона з його миски крала їжу. Ось така у них була “любов”.
Одного разу святкували у нас Новий рік. У будинку стояв галас, чоловіки випивали, а жінки розповідали плітки. Наш Сашко грався десь на горищі саморобними петардами, потайки від всіх. Напевно, тоді й від іскри будинок зайнявся. Але то диму було. Всі одразу вибігли на вулицю. Дах палає. І собака заходиться гавкотом, з ланцюга рветься. Ну, хтось і відв’язав її.
І раптом собака кинулася в будинок! А вже через декілька секунд виніс в зубах цю чотирилапу красуню нашу. В кота шерсть обгоріла, а пес її акуратно поклав на землю і облизував.
Будинок загасили, цілий рік жили в літній бані, поки будували новий будинок. Новосілля справляли всім селом.
А наша Муська з того часу зовсім інша стала. Від собаки – ні кроку. Тепер разом навіть з нею в будці спала.
Ти знаєш, ця біда якось нас з Павлом об’єднала. Він почав частіше ходити в церкву, спілкуватися з священником, а потім одного вечора прийшов до мене і сказав: “Якось ми не по Божому з тобою вчиняємо ат живемо. Потрібно нам обвінчатися”. Так і зробити. А вже як далі жити стали, то я сама собі заздрила. Все в любові та злагоді.
Ось так і пролетіло сорок років нашого спільного життя. А коли Петро захворів, то більше нічого мене не радувало. А знаєш, які він мені сказав слова перед смертю: “Нам пощастило з тобою. Ми прожили наше життя неначе кішка з собакою”. Тоді він востаннє усміхнувся і пішов.
Людмила Сергіївна після цього замовчала. Несподівано почувся телефонний дзвінок і Оля одразу підбігла до телефону:
– Мій рідний, пробач мені. Я тебе щиро кохаю і хочу прожити своє життя так, як твої батьки. Як кішка з собакою…
А вам сподобалася історія?
