Я одразу розповіла своєму хлопцеві Миронові про вагітність. Однак, наступного дня він зібрав всі свої речі та переїхав геть. Навіть нічого не пояснив мені! Через декілька днів мені на картку надіслали велику суму грошей – його батьки так хотіли мені натякнути на те, щоб я зробила аборт. Але я не могла так вчинити, адже це гріх.
На моєму поверсі живе старенька сусідка, Галина Петрівна. Одного дня зустріла її у під’їзді й та побачила мій круглий животик:
– Доню, а ти у такій бідноті живеш, а скоро ще й дитинка буде!
Я образилася на такі слова. Однак, не могла навіть уявити, що пані Галина стане для мене справжнім ангелом-охоронцем!
Я жила з Мироном вже декілька років, але він не поспішав робити мені пропозицію. Мовляв, зараз не час і так далі. Думала, що звістка про дитинку його підштовхне. Але натомість вчинив, як справжній боягуз – зібрав свої речі та покинув мене напризволяще! Навіть його батьки були проти малюка та взагалі сказали, щоб я забула про них та більше ніколи не телефонувала. Надіслали на картку певну суму з підписом “на аборт”.
Краще я буду самостійно виховувати дитинку, аніж піду на такий крок! Як можна ось так здихатися від рідного малюка, який ще навіть не народився? Тоді я жила у невеликій орендованій квартирі, де умови були такі собі – стара сантехніка, скрипуча підлога й таргани. Рідних у мене нема, адже я кругла сирітка та росла у дитячому будинку. А на роботі отримую одні копійки, смішно це навіть назвати заробітньою платою! Але нічого. Сподіваюся, що впораюся. Нехай я краще буду економити на своїх потребах, але даватиму дитинці все тільки найкраще.
Одного вечора я поверталася з роботи та зустріла пані Галину.
– Ох, ну і хлопець у тебе! Залишив одну з дитиною на руках. А ти що можеш малюку дати? Сама гола та боса. Ох, ну що за молодь пішла.
Тоді мені стало не дуже приємно. Адже по суті хто вона така, щоб судити мене? Щоразу при нагоді намагалася мені дорікнути. Звісно, що спершу було образливо до сліз. Але потім перестала зважати увагу на її зауваження та уникати зустрічей у будинку. Я доросла жінка та впораюся самостійно. Однак, саме тоді зі мною почали траплятися різні дива. Немов настала біла смуга!
Спершу мій директор, якого всі бояться на роботі, з радістю дозволив мені працювати дистанційно. Та ще й надбавку зробив, мовляв, щоб на різні потреби вистачало. А ось одного вечора до мене у гості прийшли молоді матусі з сусіднього будинку. Ще й стільки пакунків принесли – одяг, іграшки, памперси, харчування та ще стільки, що я могла то добро ледь у шафу поставити.
– Звідки ви дізналися про те, що я вагітна? Нікому про це не розповідала…
– Так пані Галина розказала! Розповіла про тебе й попросила допомогти!
Дивно. Це точно все організувала моя сусідка? Адже перше мені дорікала та соромила, а тут цілий благодійний фонд організувала! Від такого вчинку у мене аж з’явилися. Швидко взулася та побігла до її квартири
– Спасибі вам за допомогу! Не зна, що б я робила без вас! – та міцно її обійняла, хоча живіт все був великим та заважав.
Тоді у мене народився Василько. Звісно, що у мене були відкладені кошти, але вони швидко закінчилися. Зарплату затримували та й виплати також. Але одного дня знайшла у своїй поштовій скриньці декілька тисяч гривень. Перерахувала та була приємно вражена – вистачає на новий одяг, продукти для сина та оплату квартири! Але можливо, що це просто хтось переплутав номери скриньок та поклав такі великі гроші не туди? Виявилося, що це був наш двірник, Миколай Степанович.
– Пані Галя розказала історію про тебе. Ось я вирішив допомогти, боявся, що ти від мене грошей не візьмеш, то вирішив тобі тихцем підкладати у скриньку. Я вже старенький, а ти сама ще й з синочком. Вам вони набагато потрібніші! – посміхався дідусь.
Якось до мене підійшла сусідка з першого поверху Катерина, мій одноліток.
– Я знаю, що ти почала працювати у нічні зміни. Давай я буду сидіти з малюком, коли ти будеш працювати. Мені не важко, у мене самої є донька такого ж віку, як твій малюк. Розумію, як тобі важко. Не відмовляй у допомозі, бо я дуже ображуся!
Я виходила тоді на ніч раз в тиждень, тому поміч мені не завадила. Після того, як помила підлогу в офісі, то хутчіше бігла додому, щоб нагодувати Василька, переодягнутися та віддати його пані Галині. Тоді директор запропонував працювати в офісі, щоб я мала підвищену зарплату. А пані Ірина, у якої я орендувала квартиру, нещодавно дізналася про малюка. Я боялася, що вона вижене мене геть
– Ну якщо така справа, то три місяці можеш не платити за квартиру та комунальні послуги. А потім я тобі ціну скину. Розумію, що зараз важко матері-одиначці сина виховувати й на ноги підіймати.
Зараз Васильку 7 років, збирається у перший клас. Якби не допомога моїх сусідів, то просто боюся уявити, яке б життя у нас було! Ми товаришуємо з усіма помічниками, пригощаємо їх домашніми пиріжками та солодощами. Я зрозуміла, що не всі люди погані та завжди зможуть тобі допомогти у скрутну хвилину. Навіть не хотіла переїжджати в іншу квартиру, тому викупила в пані Ірини її квартиру. Тоді на новосілля запросила всіх мешканців нашого будинку!
Нещодавно у двері постукали. На порозі стояв Мирон та його батьки. Слізно просили вибачення та хотіли побачитися з Васильком. Вимагали, щоб я дозволила Мирону бачитися з ним, бо це ж рідний батько! А де він був декілька років тому, коли я ледь кіні з кінцями зводила. Незнайомі люди мені допомагали, коли хлопець запропонував мені одне – гроші на аборт!
Тоді я заборонила навіть підходити до нашого будинку. Нехай краще син далі спілкується з сусідами, аніж бачитиме людей, які колись хотіли його здихатися. Нічого доброго вони йому не дали. А зараз мені нічого не треба від таких лихих “родичів”.
Можливо, що Мирон та його батьки заслуговують на другий шанс? Чи вірите ви у те, що люди змінилися?
