Мене звати Ольга, мені 30 років. Зараз у мене є чудовий чоловік Віктор.
Насправді, це мій другий шлюб. Вперше одружилася у 18 років, була молода та наївна. Однак, разом ми тоді прожили декілька місяців. Розлучилися мирно, адже знали, що такий вчинок з нашої сторони був просто необдуманий. Тож потім я присвятила своє життя кар’єрі. Старанно навчалася, закінчила університет з червоним дипломом. Багато працювала, щоб жити у достатку та комфорті.
Мені було 27, коли я зустріла Віктора. Він – достатній чоловік, працює заступником головного директора. На той час у мене була власна машина та дві квартири. Першу я купила на заощаджені кошти, навіть відмовилася від допомоги батьків. А іншу, невелику однокімнатну, здавала в оренду, бо вона мені від бабусі у спадок залишилася. Отож, ми з чоловіком були самодостатні та дорослі люди.
Віктор жив за містом у великому приватному будинку разом зі своєю матір’ю, пані Оленою. Раніше вони жили у квартирі, але молодший брат Богдан одружився. Мати вирішила віддати йому житло, а самі переїхали у будинок. Правда, утримувати його було досить важко – нема опалення й гарячої води, дах протікав чи стіни промерзають. Майже вся зарплата Віктора йшла на будівельні матеріали та комунальні послуги.
Ми вже дорослі, тому швидко почали жити разом. А через місяць зробив мені пропозицію. Вирішили просто розписатися й запросити тільки найближчих нам людей у ресторан. Свято обійшлося без великої білої сукні та “гірко”, хоча тоді ми дуже гарно посиділи. Згодом я завагітніла та взяла декретну відпустку на роботі. Тепер треба готуватися до материнства, а роботу відкласти на другий план. Тим паче, що Віктор заробляв хороші гроші, ще й був прибуток з орендованої квартири.
До нас часто у гості без попередження приїздила свекруха. Спершу мені було приємно її приймати, адже вона привозила нам з городу фрукти й овочі. Але пані Олена часто розпитувала мене про бабусину квартиру – скільки метрів, який ремонт, де знаходиться і так далі. Ну а я все розповідала. Ох, якби я знала, для чого свекруха мені такі допити влаштовує, то тримала язика за зубами!
– Знаєте, діти, мені так важко жити самій у тому великому будинку. За господарством не встигаю слідкувати. А я людина літня, у мене спина хвора. Можливо, вам варто переїхати до мене? Будинок великий, місяця всім вистачить. Та й свіже повітря для малюка корисне, що він буде тут у квартирі робити? – підлещувалася свекруха.
– Дякую, але ні. Ми вже звикли до життя у місті. Та й до роботи мені далеко їхати. – відповідав Вітя.
Тоді свекруха змінила свою тактику. Почала часто телефонувати синові та скаржитися, що не може без нього впоратися. Мовляв, потрібен сильний чоловік у господарстві. Я не хотіла пхати свого носа у їх стосунки. Та й навіщо?
– Чому б вам просто не продати будинок, якщо вам так важко?
– Ну не у всіх є можливість купити таку квартиру, як у вас – крізь зуби відповіла старенька. Здається, що моє запитання її дуже образило.
Тоді вона пішла геть та навіть не попрощалася.
Через декілька днів чую стукіт у двері. На порозі стояла пані Олена, тримає у руках пиріг з малини. Мене насторожила її посмішка:
– Знаєш, Олечко, ми тут порадилися всією родиною щодо квартирного питання. Я думаю, що тобі краще виселити орендарів з тої однокімнатної квартири та я туди переїду. То ж неподалік від вашого району, буду приходити до тебе та з онуком допомагати. Ну а до мого будинку будемо разом приїжджати щовихідних, він у нас буде як дача! Ну як тобі ідея?
Така нахабність свекрухи мене обурила, але я удала, що не зрозуміла її прохання:
– Я подумаю.
Вона посиділа у нас декілька хвилин та потім поїхала додому. Як тільки-но двері зачинилися, я одразу пішла до Віктора:
– Чому ми повинні вирішувати такі проблеми твоєї матері? Це ж моя квартира та я сама розпоряджаюся нею! І взагалі нехай твій брат їй допомагає. Бо так виходить, що вона йому віддала квартиру, а зараз до нас прийшла. Твій Богдан рідній матері не хоче допомогти?
– А що це за родина така, якщо близькій людині відмовимо у такій ситуації? – докоряє мені Віктор.
Тоді ми сильно посварилися та не розмовляли декілька днів. Я відмовилася віддати свекрусі свою однокімнатну квартиру. А та на мене образилася. Байдуже. Вітя на всі її потреби дає своє гроші, їздить щовихідних до будинку. Я там небажана гостя. І все через декілька квадратних метрів. Пані Олена думала, що я її послухаю. Але не вийшло…
Хто не правий у цій ситуації? Кому варто зробити перший крок на примирення?
