Люда зайшла в кімнату в той момент, коли Марія Григорівна поливала свої вазони. На обличчі дівчини котилися сльози.
– Мамо, я хочу розлучитися з Василем! У мене немає більше сил це терпіти!
– Привіт, доню. Може, ти б спочатку поцікавилася, як у мене справи? – спокійно відказала жінка.
– Вибач, мамо. Як ти? Де тато? – виправилася Людмила.
– У мене все нормально, враховуючи мій вік. А батько ремонтує машину в гаражі. Каже, що буде мене возити на дачу. Надіюся, що це справжня мета, а не спроба позалицятися до інших жінок, – усміхнулася Марія Григорівна.
– Мамо, Василь – поганий чоловік і я більше не хочу бути з ним разом.
– Я з тобою не погоджуюся. Василь ще не найгірший претендент. Думаєш після розлучення у тебе одразу з’явиться черга з наречених? Помиляєшся, – сказала жінка.
– Чому ти завжди на його боці? Невже ти думаєш, що він тебе любить? – похмуро запитала Люда.
– Мій зять повинен тебе любити, а не мене. Для цього у мене є чоловік, – відказала матір.
– Річ у тому, що нас запросили на день народження. Я кажу, що варто подарувати дві тисячі гривень, а Вася переконаний, що це забагато, – пояснила дочка.
– Я з ним погоджуюся. Для чого стільки дарувати? Щоб комусь щось доказати? Купіть набір посуду і вистачить, – порекомендувала Марія Григорівна.
– Та який посуд? Мені було б соромно прийти з таким подарунком, – не погодилася Люда.
– Тарілки завжди потрібні, а як ні, то їх можна передарувати, – наводила аргументи мати.
Раптом до хати зайшов Василь.
– Маріє Григорівно, а чому у вас двері навстіж відчинені? – здивувався чоловік.
– Я чекала, коли ти в гості прийдеш. Навіть спеціально наварила пельменів. Будеш? – ласкаво запитала теща.
– Мені ти такого не пропонувала, – ображено відповіла Люда.
– Я просто не встигла сказати, – виправдалася Марія Григорівна. – Усі знайомі знають, який у мене хороший зять. Мій син! А в мене ще сметанка є до пельменів. Будеш? – підлещувалася Марія Григорівна.
– Дякую, але я не голодний. Ми нещодавно з Людою пообідали. Мені приємно, що ви на моєму боці, бо з дружиною нам не завжди вдається порозумітися, – сказав Василь.
– Та Люда не така вже й погана жінка. Вона ось прийшла до мене і розказувала, який ти добрий і щедрий чоловік. Дбаєш про неї і турбуєшся, – розповідала теща.
Людмила здивовано подивилася на матір, а Василь тим часом ніжно обійняв дружину:
– Справді? А я думав, що вона прийшла жалітися на мене.
– Та яке там. Люда прийшла радитися з приводу нового рецепту. Хоче приготувати для тебе щось особливе. Згадувала, що ви не можете вирішити, який подарунок вручити, але я вважаю, що ти правий.
Людмила слухала і дивувалася. Потім вони з чоловіком почали збиратися додому, а Марія Григорівна спакувала зятеві пельменів.
– Будеш мати чим перекусити вдома! Там і сметанка є, – сказала на прощання теща зятеві.
Людмила обійняла мати і шепнула на вухо:
– Ти ще та актриса, мамо!
– А по-іншому не вийде зберегти сім’ю! І ти вчися, – усміхнулася Марія Григорівна.
А як ви оціните поведінку тещі?
