Зараз мені 41 рік. Зі своїх юних літ я чую одні й ті ж фрази, мовляв, “на все свій час”, “ти ще зустрінеш своє щастя”, “ще все попереду”. Я довго вірила в ці слова. У мені жила надія, що колись я стану коханою жінкою і зустріну свого принца на білому коні. Однак за останні кілька років всі ілюзії розвіялися. Я більше не сподіваюся завести сім’ю і укласти щасливий шлюб. Все, що залишилося в моїй душі – це заздрість до інших людей, в яких склалися історії кохання.
Звичайно, що до казок, романів та інших книжкових розповідей я ставлюся по-іншому. Так, мені завжди хотілося опинитися на місці героїнь, які опинялися в центрі любовних подій. Але ці історії були вигаданими, тому щастя було їм дозволеним.
Ще раніше, коли я активно намагалася влаштувати своє особисте життя, я написала про свою проблему на одному жіночому форумі. Там мені порадили різні методи, які я застосовувала, щоб завести нові знайомства. На жаль, нічого не допомагало. Навіть на спеціальних сайтах для пошуку других половинок я була самотньою. Ніхто до мене не писав і ніхто не цікавився моєю особистістю.
Саме після цього моя самооцінка остаточно досягла дна. Жоден чоловік не лише проходив повз мене, але й не відповідав взаємністю на будь-яку ініціативу з мого боку.
Зараз я у відчаї. Мені нічого не залишається, окрім як прийняти себе такою, як я є. Можливо, це допоможе мені знайти гармонію і стати хоч трішки щасливішою? Знаю, що до 40-ка років усі б мали навчитися любити себе, але до мене це розуміння прийшло лише зараз…
Чи можете ви щось порадити жінці, яка опинилася в такій ситуації?
