Того дня я повертався додому з офісу. Їхав машиною повільно і неквапливо. А куди поспішати, як вдома ніхто і не чекає? Усе в мене є: дороге авто, будинок за містом, власний бізнес – а щастя так і не знайшов.
Моя колишня дружина зрадила мене з моїм найкращим другом. Окрім того, що вони поза моєю спиною любов крутили, то ще й замислили продати конфіденційну інформацію моєї фірми конкурентам.
Добре, що я вчасно зрозумів, що то за люди, і зміг врятувати свій бізнес.
Тепер не довіряю жінкам. Навіть не підпускаю до себе, хоч і охочих чимало. Усім потрібні лише мої гроші.
Я поринув у роздуми, чому моє особисте життя не складається, аж раптом побачив на дорозі жінку з маленькою дівчинкою. В її руках були важкі пакети з продуктами. Один із них порвався, тож увесь вміст опинився просто під колесами інших машин.
Я припаркувався на узбіччі і швиденько вибіг, аби допомогти незнайомці.
– Давайте я Вас підвезу. Як же Ви сама, та ще й з дитиною, такі важкі пакети несете?
– Та ні, що Ви! Це якось незручно. Ми ж взагалі незнайомі.
– Це не проблема. Я Влад! А Вас, красуні, як звуть?
Маленька дівчинка простягнула мені свою ручку і сказала:
– Я Даринка.
Її матір посміхнулася і сказала, соромлячись:
– Я Аня. Дуже приємно познайомитися.
Через кілька хвилин ми опинилися біля будівель гуртожитку. Я сказав, що віднесу пакети сам, тож ми піднялися на другий поверх утрьох.
Я побачив малесеньку кімнатку, в якій не було достатньо добрих умов для розвитку дитини. Їй же навіть погратися ніде!
– Я сама усе розумію, повірте, – сказала Аня, спостерігаючи за моєю реакцією на побачене, – хотіла б я, аби у моєї донечки було усе найкраще, але життя склалося інакше.
Тоді вона розповіла мені свою історію: її матір має пристрасть до алкоголю, приводить до будинку в селі своїх “товаришів”, які щовечора влаштовують п’яні вечірки. Жити в такому середовищі просто неможливо, та й зрештою – небезпечно. Тож Анна переїхала до міста. Влаштувалася швачкою, кімнатку їй виділили, от і живе тут з малечею.
– Дякую Вам щиро за допомогу. Ви справжній джентльмен. Зараз на такий вчинок здатен не кожний.
– Ну, що ви! Нічого особливого я не зробив.
Цілу ніч не міг зімкнути ока – все думав про своїх нових знайомих. Треба їм якось допомогти. Якесь незрозуміле почуття керувало мною в той момент, тож наступного ранку я знову опинився біля дверей кімнати Анни.
– Привіт, Аню. Вибач, що я на “ти”, але маю до тебе пропозицію. Ти тільки не ображайся і не зрозумій усе неправильно. Я живу сам, а мені так іноді потрібна жіноча допомога. То може, ти мене виручиш, переїдеш із донькою до мене, бо мій будинок геть пропаде без дбайливих рук. Нічого платити не доведеться, лише будеш допомагати по господарству.
Молода жінка довго вагалася, але мої сльози в кутиках очей її таки переконали. Я не зміг стримати емоцій, коли у відповідь на нову іграшку, яку я простягнув Даринці, вона кинулася мені на шию і почала обіймати своїми крихітними рученятами.
– Добре. Будемо пробувати, що з того вийшло.
І таки все було просто чудово.
Щоранку і щовечора на мене чекало смачне частування за приємними і довгими розмовами з Анною. Вже за тиждень, на мій превеликий подив, я розповів їй усю правду про колишню. Не зчувся, як ми стали справжніми друзями, близькими людьми.
Ще через деякий час почав ловити себе на думці, що увесь час думаю про Аню: про її очі, приємний і лагідний голос, щиру посмішку. В моєму серці почало зароджуватися кохання.
Тепер, коли ми сиділи за столом, я не міг відвести від жінки погляд, вона, звісно, помічала це, тому її щоки вкривалися рум’янцем.
Так ми і жили, не наважуючись зробити перший крок.
За кілька тижнів прийшла у наш дім сумна звістка – моя мама прихворіла.
– Я маю закінчити справи, тож завтра завезу усе необхідне і повернуся лише через 2 дні, – розповідав Ані.
– Слухай, ми з Даринкою завтра поїдемо з тобою і залишимося з Іриною Василівною стільки часу, скільки буде потрібно.
– Повір, це погана ідея. Мамі ще жодна моя дівчина не припала до душі, тож я не хочу, аби вона тебе якось образила.
– Усе буде добре. Ми поладнаємо! Я тобі гарантую.
Коли я їхав до села через 2 дні після цієї розмови, то дуже хвилювався.
Вийшов з машини, і мене одразу ж зустріла наша сусідка.
– Ото ти, Владику, нарешті матері догодив. Таку невістку привіз. Ірка натішитися не може. Аж одужувати швидше почала.
Я не міг повірити своїм вухам, але коли зайшов до будинку усе побачив на власні очі: моя мамуся лежала на ліжку в обіймах маленькою Даринки, а Аня, веселе приспівуючи, поралася на кухні.
– Ой, синку, заходь! Ми тут з дівчатами обідати збираємося. Твоя дружина стільки смачного наготувала. До речі, що то за неподобство, що ви досі не розписані?! Щоб за місяць штамп а паспорті вже стояв.
Ввечері ми з Анею заявили, що спимо окремо, тож нам треба буде знайти додаткове спальне місце.
– Та вже! Біжу і падаю, – розсміялася моя мама, – Даринка спатиме зі мною, а ви примоститеся обоє в сусідній кімнаті на нашому з батьком ліжку. Вам там буде зручно.
Після тієї ночі все стало на свої місця. Тепер у мене є кохана жінка, найкраща у світі донька і дуже рішуча мама, яка радіє, бо я нарешті почуваю себе дуже щасливим!
Чи сподобалася Вам історія?
Напишіть у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
