Я дуже любила свою найкращу подругу Надійку. Ми з нею ще зі школи разом товаришуємо. Всі вчителі говорили про нас жартома, що ми нерозлийвода.
Вона – справжня красуня: довгі ноги, розкішне каштанове волосся, ідеальна фігура.
А я простенька дівчинка, яку було ледь помітно біля такої вродливої подруги. Та я ніколи не комплексувала з цього приводу, не заздрила подрузі. Вірила, що на кожен товар є свій покупець, тож не варто надто хвилюватися з приводу своєї непримітної зовнішності. Зрештою, закохуються не в обличчя, а в душу.
Схоже, так вважала в юності лише я. Навіть моя матір була проти моєї дружби з Надею. Казала, що я ніколи собі не знайду хлопця, якщо буду увесь свій час проводити з нею.
Я завжди захищала Надійку, але кожного разу коли ми виходили в люди на дівочі посиденьки, увагу кавалерів привертала лише вона.
Якось подруга познайомилася з Віталієм. Хлопець скромний, вихований, але, як і я, дуже непримітний. Він, звісно, закохався у Надю по вуха. Готовий був заради неї на все, та вона взаємністю не відповідала. На той час вже зустрічалася з одним красунчиком із нашого університету.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Прийшла Наді в голову ідея звести мене з набридливим кавалером:
– Софійко, як це так тобі не щастить з тими чоловіками?! Пора виправляти ситуацію. Приходь сьогодні до мене в гості. Я тебе з деким познайомлю.
Цим “деким” і виявився Віталій.
Якось закрутилося все, ми й почали зустрічатися із ним. Без особливого ентузіазму і пристрасті, зате з повагою і розумінням у стосунках.
Мама застерігала мене:
– Доню, не пара він тобі. Не кохає тебе. Ти заслуговуєш значно більшого.
Та я й чути нічого не хотіла, на той час вже встигла у нього закохатися.
Не минуло й року, як ми одружилися. За рік з’явився наш синочок Дмитрик.
Перші 3 роки сімейного життя були надзвичайно щасливими. Віталій уважний, добрий, вихований. Ніколи мені слова кривого не сказав. А завдяки його працьовитості і розуму ми не мали ні в чому потреби, бо він гарно заробляв.
У Надійки життя теж склалося: вийшла заміж за свого красунчика, але дітей вони не планували – хотіли пожити для себе.
Ми навіть сім’ями товаришували, часто сиділи великою компанією в якихось затишних закладах.
Все змінилося, коли ми дізналися, що чоловік Наді їй зраджує. Мені було дуже прикро за подругу, хвилювалася, як би вона в депресію не впала.
Якою ж наївною я була. Вона часу дарма не гаяла, знала чоловіка, який точно підставить їй своє плече у час труднощів.
Цим чоловіком був мій Віталій.
Я здогадувалася про те, що між ними щось відбувається, але все стало цілком зрозуміло, коли він про все мені розповів сам:
– Пробач мені, Софійко, я ніяк не можу її забути. Засіла вона у моєму серці, розумієш? Ти тільки Дмитрика у мене не забирай! Він ж мій синочок.
Я промовчала вибігла з кухні до ванної і проплакала там усю ніч, намагаючись себе бодай трохи заспокоїти.
Наступного ранку зібрала усі речі Віталіка і відпустила його. Пообіцяла, що із сином бачитиметься тоді, коли хотітиме цього.
На перших етапах мене дуже підтримувала мама, та й час поволі минав, біль втихав.
Звісно, було дуже важко йти на шкільні свята нашого синочка і знову зустрічатися з чоловіком, який мене зрадив.
– Що зятьку, несолодко тобі з Надькою живеться. Схуд ти якось, виглядаєш не дуже, – підколювала Віталіка мама.
– Мамо, та годі. Залиш його в спокої. Не чіпляйся.
Так і жили рівно до того моменту, як у Наді з’явився черговий коханець, від якого вона завагітніла. Сама прийшла на поріг моєї квартири і почала просити, аби я забрала собі Віталіка назад, Так, ніби він річ якась.
Розповіла, що мій колишній дуже хворий. Потребує догляду і тривалого лікування, а їй же ніколи, бо вона своїм особистим життям зайнята.
Я довго вагалася, але совість не дозволила мені залишити Віталіка напризволяще. Як-не-як, а батько моєї дитини.
Прийняла його назад, виходила, вилікувала. За три місяці почав одужувати.
Життя налагоджувалося, Віталік робив усе, аби відновити наше кохання і мою до нього довіру.
Через півроку на порозі нашого дому знову з’явилася Надя. З кругленьким животом.
– Віталік, повертайся до мене. З Василем усе скінчено. Я ж твою дитину ношу під серцем.
В розмову я не втручалася, нехай розбираються самі.
– Знаєш що, Надю! Якщо ти зараз не заберешся з-перед моїх очей, то я зроблю тест ДНК і осоромлю тебе на все місто, тому просто йди.
Після того вечора ми ніколи її не бачили. Розповідали, що вона перебралася до іншого міста.
Я змогла пробачити Віталіка, хоч і не одразу, але наше життя почало налагоджуватися. Тепер я по-справжньому щаслива.
Чи змогли б ви пробачити такий вчинок чоловіка?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
Олена переїхала з чоловіком в село. Але жінка не підозрювала з якими сусідами їй доведеться жити
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
