Я народилася в селі, мої батьки загинули, коли я була ще зовсім маленькою, тому мене виховували бабуся з дідусем. Я завжди захоплювалася музикою, тож старенькі з усіх сил намагалися знаходити кошти, аби я мала змогу навчатися в місцевій музичній школі.
Коли мені виповнилося 17 років до нашого села на храмове свято приїхало багато гостей з міста. Я готувалася до сольного виступу. Хвилювалася страшенно, але все минуло саме так, як я й запланувала.
Після виступу до мене підійшов молодий чоловік, який одразу почав засипати мене компліментами. Його звали Андрієм. Привабливий хлопець відразу підкупив мене гарними словами і розповідями про його цікаве життя у великому місті. Виявилося, що вони з матір’ю часто навідуються в моє село до найкращої подруги сім’ї, тож вона їх і запросила на концерт на честь свята. Після завершення дійства Андрій провів мене додому, де на мене вже чекали бабуся та дідусь.
З часу тієї зустрічі юнак почав навідуватися до мого села дуже часто, між нами зав’язалися стосунки. Він пропонував мені переїхати до нього в місто, де я зможу знайти собі гідну роботу і реалізувати свої таланти, та я відмовляла йому. Не могла ж я покинути найрідніших людей на самоті!
Але сталося так, що за декілька місяців смерть забрала мою бабусю, а дідусь, не витримавши горя втрати, не зміг без неї прожити й двох місяців. Залишилася я у порожній хаті зовсім сама. Та й взагалі, в житті у мене більше нікого з рідних не було. Тоді Андрій мені запропонував вийти за нього заміж, обіцяв любити і піклуватися про мене все життя. Я погодилася, бо вірила, що він гарна людина і любила його.
Зовсім скоро він забрав мене до себе на квартиру, яку йому придбала матір. Спочатку все було добре, а потім Андрій звільнився з роботи, мовляв, ставилися до нього там дуже погано, не достатньо поважали. Тому за квартиру довелося платити тепер мені. На зарплату вчителя музики дуже не розгуляєшся, тому мені довелося брати гору додаткової роботи, аби зводити кінці з кінцями.
Ледве ноги додому волочила, мріяла відпочити, а натомість отримувала шквал критики від свекрухи. Так тривало 2 роки.
Якогось вечора я більше не могла чути дорікання Андрія та його матері і вперше почала себе захищати:
– Андрій ж не мала дитина! Може сам собі приготувати їжу. Тим паче, він зараз безробітний. Та й ви, Надіє Василівно, чому про сина не подбали, якщо вже 2 дні у нас гостюєте?
Треба було бачити обличчя моїх співмешканців: вони дивилися на мене так, ніби я їм відро помиїв вилила на голову!
– Ти невдячна грубіянка! Ти взагалі хоч пригадуєш, з якої бідноти мій син тебе витягнув, та він твоє життя врятував. І от яка йому за це віддяка?
Андрій повністю підтримував матір, до мене йому було байдуже. Любити він вмів, на жаль, тільки себе.
В тій квартирі мене більше нічого не тримало, тож я витягла сумки і почала збирати усі свої речі. Свекруха лише у відповідь кричала, що мені все одно доведеться сплачувати за квартиру, бо я тут надто довго жила, щоб так просто залишити їх обох без копійки. Та я не зважала.
Коли я вийшла з квартири, то відчувала, що далеко дійти просто не зможу. Напередодні сварки я ще й отруїлася, тому моє самопочуття було вкрай жахливим. Я сіла на лавочку у парку, аби не впасти на землю, закрила на мить очі, а коли відкрила їх, то просто завмерла!
Я лежала у теплому м’якому ліжку чиєїсь квартири. Мені стало дуже страшно, бо я не розуміла, що відбувається. В той момент до мене зайшла старша жінка, яка лагідно промовила:
– Не хвилюйтеся, ви у безпеці. Ми не зробимо вам нічого поганого. Ви просто так міцно заснули в парку, що моєму синові довелося везти вас до себе додому. Зараз я покличу вашого рятівника.
Коли він зайшов до мене в кімнату, моє серце забилося з шаленою швидкістю. Я намагалася не виказувати того, як мені ніяково.
– Як ви? – спитав мене юнак так, ніби ми з ним знайомі вже сотню років.
– Дякую! Все гаразд. Я, мабуть, просто перевтомилася.
– Я це зрозумів, коли їхав повз парк і побачив вас на лавці. Спершу я подумав, що ви втратили свідомість, але потім зрозумів, що такий міцний сон – то наслідок перевтоми. Як же ви так себе довели? Ну, нічого! Ми вас швидко на ноги поставимо, – впевнено сказав хлопець і додав, – до речі, я Орест.
– А мене звуть Яна, – сором’язливо відповіла я.
На кухні я розповіла йому історію свого життя. Він уважно слухав, ретельно розглядаючи мене очима. Ми довго балакали. Складалося таке враження, що ми давні друзі, які просто давно не бачилися. Коли я зрозуміла, що вже пізно, то поспішила зібрати усі речі і покинути квартиру.
– Куди ж ти підеш, ніч надворі?
– Я у подруги поживу, не хвилюйся. Не можу я користуватися твоєю добротою.
– Я з радістю тобі дозволю це робити стільки, скільки тобі буде потрібно. Поживи ще трохи у нас. Мама буде дуже втішена компанією такої чарівної незнайомки.
Дивлячись в його глибокі карі очі, я просто не могла відмовити.
Трохи оклигавши, я повернулася до роботи. Не забула також подати заяву на розлучення. Шкода тільки, що розірвання шлюбу не могло дати мені гарантій того, що я більше ніколи не зустріну колишнього і його мати.
Андрій постійно з’являвся під дверима школи, погрожував мені, влаштовував скандали. Якось я випадково обмовилася про це Оресту, а вже наступного дня він зустрічав мене з роботи. Коли Андрій побачив мене з таким красенем – мало з розуму не зійшов, почав кричати, сваритися з парою, яка взявшись за руки, прямувала до машини. Але варто було Оресту кинути на негідника лише один погляд, як той швидко накивав п’ятами.
Наступного ранку під дверима навчального закладу вже чергувала Надія Василівна, яка вимагала від мене, аби я кожного місяця платила за квартиру, в якій навіть не живу! Так тривало кілька днів, а після того, як вона кинулася на мене з кулаками – охоронець викликав поліцію. У відділку напевно жінку трохи заспокоїли, бо більше вона перед моїми очима не з’являлася.
А ми з Орестом почали зближатися не на жарт: то в кіно разом підемо, то в ресторані вечеряємо. Мені, звісно, це дуже подобалося, бо ще з першої зустрічі відчувала заповітні метелики у животі, але я думала, що зі сторони хлопця – це просто ввічливість, нічого більше.
Думки роїлися в голові, тож було не до сну. Вирішила заспокоїти себе якось, випивши чашку гарячого чаю. Побрела до кухні, де вже сидів Орест, який чомусь тієї ночі теж ніяк не міг заснути.
– О, іще одна сновида, – усміхаючись, сказав хлопець.
– Ніяк заснути не можу, вирішила, що трав’яний час допоможе мені це виправити.
– Аналогічно. Не хвилюйся, я тобі наллю.
Коли Орест передавав мені чашку, його рука випадково торкнулася моєї. Вже за кілька секунд я опинилася в його обіймах, відчуваючи присмак поцілунку на вустах.
Наступного ранку мені зателефонувала подруга, яка повідомила, що знайшла квартиру. Мені не хотілося розлучатися з Орестом, але нові стосунки мене дуже лякали. Раптом і цього разу нічого не вийде?!
Коли я виходила з квартири з усіма валізами, додому повернувся Орест.
– Ти куди зібралася?
Я намагалася удавати, що не втікаю, а справді хочу переїхати в іншу квартиру. Зробити це було нереально важко. Я натягнула штучну посмішку і заявила:
– Нарешті мені знайшли чудове житло, більше я тебе не тривожитиму.
Розгублений Орест зробив крок мені назустріч, підійшовши максимально близько. Його руки ніжно обгорнули мої плечі.
– Невже ти не відчуваєш того, що відчуваю я, коли ми поруч?
– Відчуваю, але мені страшно, – чесно відповіла я.
– Пропоную боятися разом, – усміхаючись, сказав Орест.
І я погодилася на цю пропозицію. Але боятися мені поруч з коханим більше ніколи не доводилося. Нарешті я зустріла справжнього чоловіка!
Чи доводилося вам боятися власних почуттів?
