Коли я була ще зовсім мала, закохалась по самі вуха у свого однокласника, Вітьку. Ми почали зустрічатись у сьомому класі. А у випускному класі я завагітніла. Мені було страшно зізнаватись комусь про своє положення. Сказала Віті, коли живіт уже почав рости, на місяці четвертому. Він був в шоці. Пішли до його мами з цією новиною. Вона була проти нашого одруження.
– Яке одруження! Вітька, ще ж зовсім молодий. Усе життя собі зіпсує через таку поганку, як ти – говорила його мама.
Вітька вирішив мамі не заперечувати. Кинув мене вагітною.
Я була ображена на нього і на його родину. Від того часу усе моє життя пішло наперекір долі. Не так я собі усе уявляла.
Освіту я пішла здобувати пізніше за своїх однокласників, і то закінчила училище.
Я багато працювала, а мої батьки дуже допомагали з донечкою. Але коли Анюта пішла до школи, то вони загинули у автокатастрофі. Я була вбита горем. Але опускати руки не можна – у мене дитина.
Свого чоловіка я зустріла на роботі, тоді працювала бухгалтером. Він не звертав увагу на плітки, які ходили за мною ще зі школи. Прийняв мене з дитиною. Для мене було важливо, щоб він любив мою доньку.
І зараз я щаслива мама і дружина.
А Вітька одружився з якоюсь дівчиною, та крутить ним, як хоче, а він і радий під її дудку грати.
Мама Віті постаріла дуже. Ще б, тринадцять років минуло! Син з невісткою її не провідують і до себе в гості не кличуть. Залишилась сама нас старості літ! Внучкою вона ніколи не цікавилась. Та недавно навідалась до мене і заявила:
– Ти чому не провідуєш мене! Я ж бабця для твоєї дитини! Так негарно!
Я випровадила її зі свого будинку, як вона випровадила мене колись зі свого. Я б ще прийняла її, якби вона прийшла пробачення просити. А так! Нахабство! Усе в цьому світ сторицею повертається!
А що б ви зробили на місці дівчини? Як ви вважаєте, мама Віті заслужила таку старість?
