– Ну от бачиш. Гарне пояснення!
– У нас часто трапляється так, що речі кудись зникають, – каже 35-річна Аліна. – От якось перед святами я хотіла зробити олів’є і мені потрібна була відкривачка для банки з горошком. Та я її не знайшла. А вона була фірмова і дуже зручна. Все перешукала, а відкривачки ніде немає.
– А чоловіка запитувала?
– Так! Каже, що не брав і поняття не має, де вона. Ми не так часто їмо консерви, тому складно згадати, де її поклала востаннє.
– Може десь брали з собою в поїздку і там залишили?
– Але якби це був одинокий випадок. У нас і набір дерев’яних лопаток зник, і нові ганчірки. Чоловік каже, що можливо в нас їх і не було. Але я добре пам’ятаю, як їх купувала. Та він далі за своє, що може думала придбати, але так і не зробила цього.
– Можливо, саме так і трапилося.
– У четвер хотіла млинців насмажити дітям на сніданок, а сковорідки немає. Все перерила, а її ніде немає. І засіб для миття посуду зник разом з металевою мочалкою. Паперові рушники і туалетний папір теж так швидко закінчуються.
– Дивно. І куди воно все дівається?
– Ну я це помітила ще кілька місяців тому. Завжди думаю, що може десь знайду те, що пропало, але ні. На роботі колеги жартують, що у мене домовик завівся. Та 8 березня нарешті все прояснилося. Мій домовик – це свекруха, Світлана Анатолівна.
Минулої весни жінка пішла на пенсію і почала сидіти з онукою у вільний час. Це була велика допомога для батьків, адже дівчинка пішла у перший клас, а їм було ніколи за нею дивитися, бо з ранку до вечора на роботі.Світлана Анатоліївна врятувала молоду пару.
Бабуся забирає Іринку після уроків, гуляє з нею в парку, готує їй обід і робить домашні завдання, поки батьки не повернуться з роботи. Свекруха встигала ще й вечерю приготувати до приходу Аліни. Це не були вишукані страви, але відварена картопля з котлетами також дуже смакували. Інколи вона робила якісь заготовлення, а Аліні залишалося щось обсмажити чи розігріти.
– Звичайно, що ми цінуємо її допомогу, – розповідає Аліна. – Без неї я б сама не впоралася. Та 8 березня з’ясувалося, що свекруха привласнює собі чужі речі.
– І як ти про це дізналася?
– Ми зайшли до неї в гості з гостинцями, щоб привітати зі святом. Принесли її улюблені консервовані ананаси. Вона почала шукати за відкривачкою і дістає ту, що зникла з моєї кухні! Уявляєш? Я ж кажу, що я за нею колись шукала в себе вдома, а вона відповіла, що взяла її, бо ми нею рідко користуємося.
Тоді Аліна почала приглядатися і помітила, що у Світлани Анатолівни ще багато їхніх речей в будинку: і губки, і ганчірки, і дерев’яні лопатки і все решта, що колись магічним дивом зникало.
– Я нічого їй про це не сказала, але почуваюся зараз неприємно. Мені не шкода тих речей, але так не робиться, – продовжує Аліна. Коли я розповіла про цю ситуацію чоловікові і друзям, то більшість стали на її бік. Розумію, що син захищає матір, а решта? У них один аргумент, що свекруха багато часу проводить з онукою, а на няню я б витрачала немалі кошти. У неї ж тільки пенсія, тому потрібно помогти.
Аліна це все розуміє, але їй би хотілося, щоб свекруха про це прямо сказала або попросила. Сама цю тему вона підіймати не буде. Однак ставлення до Світлани Анатолівни змінилося.
А як би ви вчинили на місці жінки?
