Інколи важко пояснити, що відбувається у тебе всередині. Здається, ніби не вистачає однієї частинки душі. А у голові постійна нав’язана думка про те, що я помилилася.
Я не змогла позбутися від твоєї футболки. На полиці припадає порохом твоя книга. Спільне фото, яке висить на холодильнику, вигоріло під впливом сонячного проміння.
У мене були побачення з іншими чоловіками у “нашому” кафе. Та я так і не змогла сісти за наш улюблений столик. Проте атмосфера, страви і навіть чорний чай, який ти без перестанку замовляв, нагадував мені про тебе.
Ніхто більше не запитував, як у тебе справи. Ніхто не цікавився, куди ти подівся. Лише мене продовжували хвилювати ці питання.
Кожного року у твій день народження я хотіла тобі подзвонити, але не робила цього. Мені було страшно, що ти не хочеш мене чути.
Наші стосунки не були публічними. У мережі немає спільних фото, але це ніяк не впливає на пустоту всередині мене.
Разом з тобою зникла частинка моєї душі.
Щоночі перед сном я мріяла про твоє повернення. Мені хотілося, щоб ти написав. Саме з цією метою раз в рік я надсилала тобі листа. Та відповіді жодного разу не отримувала. Хтось здивується і запитає, навіщо мені це все. А я не відповім краще, ніж Мітч Обама: “Якщо людина оселилася у вашому серці, то це назавжди. Вона може повернутися до вас в найнесподіваніший момент”.
Пройшло п’ять років. За цей час я відіслала 5 листів. І досі у дзеркалі мені ввижається твоє обличчя, а разом з ним у пам’яті з’являються речі, яких ти мене навчив. Ти зіграв значну роль у моєму житті. Завдяки тобі я стала тою, ким я є.
Одного дня сталося диво. Ти зателефонував. Навіщо? Не знаю. Та мене в той момент нічого не хвилювало, окрім зустрічі, про яку ми домовилися. Я раділа, що ти знову присутній у моєму житті.
Я більше не слухала скептично налаштованих “порадників”, які увесь цей час намагалися переконати мене, що це кінець.
Коли я знову увійшла в те кафе і побачила тебе за нашим столиком, то відчула, що все стало на свої місця. Порожнеча заповнилася.
Наші рукостискання були символом возз’єднання. Я п’ять років уявляла цей момент. Для мене ти завжди означав набагато більше, ніж просто колишній хлопець.
Ти довів мені, що у кохання немає терміна придатності. Воно не піддається впливу часу, обставин чи інших зовнішніх чинників.
За цей період я неодноразово хотіла опустити руки. У мене не було підтримки, але я продовжувала вірити в нас і в наше спільне майбутнє.
Чи згідні ви з думкою автора?
