Сьогодні йтиметься про мою подругу Анну, яка й попросила мене опублікувати її історію.
Із Сергієм вона пересіклася в автобусі. Зовсім випадково, але, як знаємо, не буває нічого випадкового. Тож і виявилося, що дачі у їхніх сімей розташовані поряд. Сусіди, так би мовити.
Спочатку розговорилися, тоді почали проводити разом час. А там перейшли до зустрічань і вирішили з’їхатися.
Починалося спільне життя непогано: бюджет ділили, сварок майже не було, підтримували одне одного, рішення приймали спільно. Через пів року у дівчини вже була каблучка на пальці. Сергій їй таки освідчився. Опісля вирішили зіграти весілля. Надто пишних святкувань не хотілося зовсім – так, для сім’ї та друзів. Чисто символічно. А поки пішли подавати заяву в РАЦС.
Додати хотілося б, що за всіма правилами після одруження дівчина отримує прізвище чоловіка. Погодьтеся, звична справа. Нічого дивного. Навпаки чоловіки часто зляться, коли майбутня дружина наполягає на тому, аби залишити власні ініціали. Чому? Бо йдеться про продовження роду. А спадкоємство має велике значення саме для чоловіка, тож і прізвище той має передавати своє. Є, звичайно ж, винятки, але бувають такі вкрай рідко.
– А давай твоє прізвище залишимо. Не будеш брати моє? – заявив у РАЦСі Сергій і дівчина спантеличено глянула на обранця.
– Як це? Чому? – здивувалася вона. Нічого страшного у прізвищі нареченого не було. Звичайне… Як у всіх. Та й вони створюють одну сім’ю, отже й прізвище має бути одне. Що тоді їх пов’язувати буде?
Можна було б подумати, що справа у батьках, але обидві сторони були тільки за одруження своїх дітей. Їх точно вже влаштовувало.
– Знаєш, – тремтячим голосом почала Анна, – напевне, ми поспішили зі створенням сім’ї. Якщо ти не хочеш давати мені своє прізвище, то навіщо мені ставати твоєю дружиною?
– Ні, я тебе кохаю і хочу створити з тобою сім’ю. Яка різниця, з чим прізвищем ти будеш? Із цим стільки тяганини.
Жінка, яка вже готова була оголосити молодят чоловіком та дружиною, здивовано поглядала то на одного, то на іншу. Напевне, за її робочий досвід подібних випадків ще не було.
– Ну, якщо я для тебе клопіт, то й весілля не буде. І сім’ю збудувати у нас не вийде. Для чого ж тобі стільки клопоту?
Анна розірвала заяву і втекла з торжества.
Вона прибігла до спільної із Сергієм квартири і почала збирати речі. Довелося ділити й спільно нажите майно. Дрібниці, але все ж: фен, міксер та блендер забрала собі, а колишньому залишила ноутбук та мультиварку.
Пара розпалася. У них і справді більше не було нічого спільного. Матір Сергія ще довго намагалася помирити дітей, називала сина дурнем, просила невістку одуматися, але все марно. Дівчина не змогла проковтнути образу.
Через деякий час Анна таки вийшла заміж, але не за Сергія. Тепер у неї нове прізвище. Не дуже красиве, зате чоловікове, як дівчина завжди мріяла.
Тепер її душа цілком спокійна.
Чи вважаєте Ви обов’язком дружини брати прізвище чоловіка після одруження?
Чи не були дії Анни занадто імпульсивними та категоричними?
