Я кожного дня переконую себе, що пора тебе відпустити. Але мій ранок продовжує розпочинатися з думок про тебе…
Так, я досі закоханий у неї. Всі мої старання направлені на те, щоб забути її – марні. Один лише спогад викликає в моїй душі бурю емоцій.
Вона постійно в моїх думках, мріях і бажаннях. Я намагаюся ігнорувати правду і змусити повірити себе в те, що це лише тимчасове захоплення і не більше. Однак кого я обманюю?
Я кохаю її. Всім серцем і всією душею. Мені потрібно визнати це і зізнатися у свої почуттях. Але як це зробити? Я ж не можу прямо про це заявити.
Щоб розв’язувати цю проблему досить задуматися, бо зазвичай відповідь знаходиться на поверхні. Так, ми познайомилися, провели якийсь час разом, але потім наші дороги розійшлися. Ми не можемо пояснити чому і з’ясувати причини.
Але хіба не варто бути вдячним навіть за можливість зустріти на своєму життєвому шляху близьку за духом людину?
Та потрібно поважати вибір й особистий простір інших людей. Не звинувачуйте свого партнера в тому, що він не відповідає вам взаємністю.
Натомість посміхніться і скажіть, що вам приємно бути поруч.
Почуття закоханості змушує нас відчувати себе живими, переживати широкий спектр емоцій та переживань. Потрібно довіритися коханню і йти туди, куди воно заведе.
Звичайно, що це не гарант хепі-енду. Однак тоді ви зможете любити ту людину, яка викликає метеликів у вашому животі.
Зараз я розумію: потрібно прийняти той факт, що ми не можемо бути разом. Та це не кінець життя. Потрібно рухатися далі.
Я вдячний хоча б за те, що я досі маю можливість продовжувати любити її, не порушуючи особисті межі.
Чи траплялося у вашому житті нерозділене кохання?
