– Моя колега казала, що дуже задоволена такою хатньою робітницею. Все виконує на совість, вдома чисто та прибрано. Але чоловікові запропонували роботу в іншому місті, тому вони зараз переїжджають. Шкодує, що Тамара не може з ними поїхати, – розповідала жінка.
– Може і я собі її номер телефону запишу? – зацікавилася співрозмовниця. – Гарну домробітницю зараз годі шукати. От вже місяць у мене одна прибирає, але я більше не хочу з нею співпрацювати. То забуде щось, то переплутає. А якщо не нагадає і не скажу, що має зробити, то сама до цього точно не здогадається. Одним словом вона мені не підходить. А твоя Тамара скільки бере за свою роботу?
– Не дорого. Та не знаю, чи вийде тобі з нею домовитися. Я її запитаю, але здається, що вона зараз не шукає роботу. І так прибирає лише одну квартиру вдень і через кожних три дні бере вихідний. Каже, що сил не вистачає.
– А їй скільки років?
– 58 вже. Розповідала, що п’ять років тому вона втратила роботу. Десь рік була в пошуку нової, але нічого не знайшла. Тоді й вирішила піти прибирати квартири. Адже грошей не було, а до пенсії ще далеко. Моя подруга, яка нас звела, була серед її перших клієнтів. Згодом багато охочих назбиралося, які не мають часу на побутові справи через роботу. Від тоді вона і працює у цій сфері.
– Справді, це вже заважка робота для жінки в такому віці. Ти спробуй цілий день на ногах бігати прибирати. А є ще такі, котрим не вгодиш. І скільки вона так думає тинятися по квартирах?
– Та поки що працює, а далі час покаже. Тамара сама визнає, що сили вже не ті. Як тільки починала, то їй легше все давалося. Зараз здоров’я не дає працювати на повну, але їсти ж хочеться.
– Мабуть, у неї нікого немає.
– Та ні, є син. Йому за тридцять. Має свою сім’ю і працює менеджером у будівельній фірмі. Онукові вже 4 чи 5 років. Тамара ніколи про нього не забуває. Завжди щось смачненьке купить або іграшки нові привезе. Інколи залишається за няньку, щоб молоді могли трохи відпочити. Вони навіть на море їздили вдвох поки бабуся з онуком була.
– Мені це не вкладається в голові. Син має гроші, забезпечений і дозволяє отак матері ходити й мучитися на тих квартирах.
– Та чому мучитися?
– Сама цього не розумію. Чесно, мені аж Тамару шкода стало, коли про таке дізналася. Адже хіба так можна? Єдиний син на пляжі засмагає та у морі купається, а старенька матуся повзає навкарачки та підлогу миє. Та вона ще з онуком часто няньчиться, коли син їде у відрядження чи з невісткою у відпустку. Ось така несправедливість…
Тамарі варто далі піклуватися про сина? Чому ви так вважаєте?
