Євгена в селі знав кожен житель та й він всіх знав. І все про всіх знав. А ось про його життя взагалі нічого не було відомо: чи була у нього сім’я, чи був одружений, чи народилися у нього діти? Жодна людина про це нічого не пам’ятала.
Але репутація у чоловіка була добра, його поважали та любили в селі. Мудрим він був, до нього можна було звернутися за порадою та добрим словом.
А невдовзі розпочалася війна. Майже всіх чоловіків відправили на фронт. В селі залишився лише один Євген.
Одного разу чоловік вирішив поїхати в місто, а назад повернувся вже з дівчинкою. Її звали Катею, вона ще була зовсім крихітною.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Євгене, навіщо ти приволік дитину малу? Ти ж старий, не встигнеш її навіть виростити. Помреш скоро – бідкалися сусідські бабусі.
– Навіть не смійте мені таке говорити. Не дочекаєтеся! Вона у мене виросте розумною та красивою – відповідав Євген.
Одного разу прийшла до Євгена сусідка, Марія. Своїх дітей у жінки не було, тому почала вона слізно просити в чоловіка, щоб він віддав їй Катю на виховання. Але Євген одразу відмовив.
Дуже добре Євген виховував дівчинку. Заробляв гроші, прав речі, вів господарство. Ось так і жили вони з Катрусею увесь цей час.
Євген вмів гарно співати. З його двору часто доносилися милозвучні пісні. Катя дивилася на дідуся своїми голубими очима та сміялася.
А війна не вщухала. Пройшли роки, Катя підросла. Вже сама почала допомагати Євгену. А потім стали всі чоловіки повертатися з фронту, життя в селі почало налагоджуватися.
Катя пішла в перший клас. Через декілька днів у двері постукала вчителька дівчинки і сказала:
– Вам краще віддати Катю в інтернат. Повірте, мені на слово. Я лише вам бажаю добра. Ви вже старенький, з роками вам буде все важче доглядати за дівчинкою.
– Чому ви так вирішили? Не говоріть дурниць. Катя – моя радість та підтримка. Я живу лише заради неї. Чому вона повинна жити в інтернаті? Кому вона взагалі там буде потрібна? Поки моє серце б’ється, Катю свою я не дозволю забрати.
Катя вчилася на відмінно, а ще мала дар – співала просто неймовірно.
– Дитинко моя, ти продовжуй співати, не забувай про свій талант, – завжди повторював їй Євген.
Минуло багато років. Катя закінчила навчання в школі і подалася вчитися в місто. Вона кожного тижня намагалася відвідувати дідуся, завжди писала листи. Але Євген постарів, сили його покинули. Тільки міг на пошту ходити за листами, дуже він радів, коли внучка йому писала.
А взимку Євген більше не міг ходити. Почала за ним доглядати сусідка, Марія. Вона готувала їсти та топила грубку. А потім Євген вирішив написати Каті листа: “Привіт, моя дорога дитинко. Напевно, ми з тобою більше не побачимося. Я відчуваю, що настав мій час. Я не твій рідний дідусь. Твій батько віддав життя на війні, а мати померла від невиліковної хвороби. Тебе хотіли віддати в дитячий будинок, але я не міг цього допустити. Ось і вирішив забрати тебе до себе. Я щиро радий, що тобі вирішив так вчинити. Ти заповнила мою порожнечу і дала мені ще багато сил. Спасибі тобі за все. Прощавай”.
Через сильні снігопади Катя не встигла на похорон, транспорт взагалі не ходив. Коли вона приїхала в село, то одразу побігла на цвинтар до дідуся.
Тільки й було чути сумну пісню, яку Катя співала для свого дідуся.
А вам сподобалася історія?
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Шлях до щастя: дізнайтеся, який з них підходить вашому знаку Зодіаку
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
Досі не можу повірити, що таке дійсно існує! Добірка 19 фото, після перегляду яких виникає одне питання – невже це правда, а не фотошоп?
Чому розумним людям складніше знайти кохання
Приколи українською. Картинки та жарти на будь-який смак
7 прихованих послань долі, на які варто звернути увагу кожному
Кабачкова ікра — 5 гарних рецептів приготування, які мають бути у кожної господині
Інструкція з приготування домашньої маски з желатином
15 цуценят, які вкрадуть ваше серце, щоб наповнити його світлом і любов’ю
Нещодавно мама мені зателефонувала і сказала, що мені прийшла якась спадщина, і треба приїхати додому, щоб оформити всі документи. Я була ошелешена, коли дізналася, що Ніна Карлівна, яку я не бачила майже 20 років, записала свою шикарну трикімнатну квартиру в центрі міста на мене
