На початку зими ми з подругою та дітьми виїхали за кордон. Почалися ті вимкнення світла, сирени, тривоги. В один момент у мене просто здали нерви, і я наважилася пожити трохи в Німеччині.
Важко було залишати чоловіка, батьків самих, але я переконувала себе, що це лише ненадовго.
– Оленко, я давно казав тобі їхати з дітьми за кордон, але ти ж і чути нічого не хотіла. Зі мною нічого не станеться, я обіцяю.
З важким серцем ми з Даринкою приїхали до Берліна. Тут, звісно, дуже гарно, мирно, спокійно, але на чужій землі завжди будеш відчувати себе, наче не в своїй тарілці.
Ми вирішили, що я влаштуюся на роботу, а подруга сидітиме з дітьми. Заробляла досить непогано. За листопад, грудень і січень мені заплатили досить солідну суму. В Україні за такий час і половини б не заробила.
Гроші на вітер ми не викидали – частину витрачали на їжу та одяг, ще частинку віддавали на потреби ЗСУ, а решту – відправляли батькам.
Мама з татом дуже раділи – 200 євро таки значна допомога для двох пенсіонерів.
– Доню, а ви там непогано влаштувалися. То ж чудово! В Україні знаєш, як важко зараз виживати. Ціни ростуть, з електрикою біда. Сиди в Німеччині і навіть носа не висувай.
Все було ніби й непогано, якби не одне “але” – я дуже сильно сумувала за домом. Кожного дня прокидалася з думкою, що зрадила рідну землю, зрадила чоловіка, батьків.
Одним словом, не витримала – на кінець лютого купила квитки на автобус. Вже в 20 числах буду в рідному Луцьку.
Захотіла потішити такою новиною рідних – ой, що тоді почалося.
– Доню, яке додому?! Ми з татом думали, що ти нас до себе забереш. Вже й до переїзду підготувалися.
– Мамо, ти думаєш, на вас тут хтось чекає? Ми з Дариною самі в приймах живемо. Добре, що нам пощастило з сім’єю, яка нас прихистила, а люди ж різні бувають.
– Не спробуєш – не дізнаєшся. Одним словом, чекай нас за тиждень в гості.
От як тепер пояснити старшим людям, що на чужині солодко не буває. Я вже дні до від’їзду рахую! Хоч мала би гріх, якби сказала, що нам тут погано живеться.
Порадьте, як донести батькам, що я дуже хочу додому? Я вже не знаю, якими словами з ними говорити…
Що би ви порадили Олені?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
