Юля народила донечку ще в 11 класі. Батьки просто не очікували такого від неї. Адже дівчинка була немов сіра мишка – цікавилася тільки навчанням, з хлопчиками не гуляла, навіть не вміла малюватися. Рідко одягалася так красиво, як її ровесниці. Завжди була у темному сведрику та джинсах. Але як таке можливо? Дівчинка ще довго не хотіла зізнаватися. Мовчала, коли мама розпитувала про батька дитини.
Щоночі жінка картала себе, що ось так недогледіла за Юлею. Спершу думала, що дівчинка просто поправилася, адже останнім часом дуже багато їла. Думала, що, можливо, варто забути про дитинку. Адже Юля хотіла навчатися у престижному університеті, мріяла стати видатним лікарем. А зараз ось так проміняти свою молодість та освіту на підгузки?
– У вас вже досить великий термін, тут хіба народжувати і все. – відповіла лікарка.
Домовилися з вчителями, що поки дівчинка перейде на домашнє навчання. Вигадали, що вона хворіє та не може відвідувати заняття. Адже кому хочеться зізнатися, що неповнолітня донька вагітна та ще й не знають, хто батько! З часом батьки змирилися та помалу готувалися до появи онучки на світ. Купили багато одягу, ліжечко, іграшки. А дівчина все-таки продовжила навчання, правда, заочно.
Тоді мама взяла на роботі декретну відпустку, щоб донька не проґавила такий шанс. Доглядала за маленькою Мартусею, гуляла з нею у парку. Знайомі та сусіди дивувалися, звідки ця дитина, адже не бачили у неї живота. Вже й почали пліткувати, але батька було байдуже, головне, щоб Марта була здоровою, а її матуся отримала освіту.
Так минули 4 роки. Дівчина старанно вчилася, навіть знайшла додатковий заробіток – писала курсові та дипломи на замовлення. Батьки раділи за успіх Юлі, правда інколи щось підозрювали. Адже не могла назбирати стільки грошей на нову коляску, одяг, продукти. Невже їй хтось ще допомагає з малюком?
Дівчина закінчила університет з червоним дипломом, знайшла хорошу роботу. З часом купила свою квартиру та машину, але про батьків не забувала. Мартуся виросла справжньою красунею, правда, тільки очі були не від Юлі. Старенька матуся щоразу дивилася на онуку та не могла пригадати – у кого є такі самі очі, адже дуже знайомі. А декілька днів тому дівчина повернулася після роботи не сама:
– Мамо, тату, це Дмитро. Ви, в принципі, вже давно знайомі. Він батько Мартусі та мій наречений.
Діма був однокласником Юлі. Вони разом сиділи за партою. І тоді пазлик склався, адже мама пригадала, як Юля часто телефонувала та казала, що буде з Дмитром готувати різні проєкти до школи, домашні завдання, разом відвідували репетиторів.
– Доброго дня. Розумію, що зараз вам важко дізнатися таку правду. Але я дійсно батько Марти. Весь цей час я був закордоном працював на роботі. Всі зароблені гроші пересилав Юлі, щоб донечка мала все необхідне. Зараз я вже знайшов роботу, закінчив університет. Хочу попросити у вас благословення, бо кохаю вашу доньку та хочу, щоб вона стала моєю дружиною.
У Діми були ж такі карі очі, як у Марти. І посмішка. Не було жодних сумнівів, що це його донька. Того вечора батьки нарешті дізналися всю правду. Дмитро важко працював всі ці роки, паралельно навчався, а зараз влаштувався у той самий офіс до Юлі, правда, на іншу вакансію.
Зараз родина живе разом та часто приходять у гості до дідуся та бабусі. Юля з Дмитром вдячні, що колись батьки не відвернулися від них, а прийшли на допомогу. Нещодавно вони вп’ятьох їхали на відпочинок на море. Ось скоро онучка піде у перший клас.
Дівчина вчинила правильно, коли вирішила приховати правду від своїх батьків? Чому?
