Дівчина працювала прибиральницею в придорожньому кафе. За свою роботу вона отримувала таку суму грошей, яких ледь вистачало на оплату комуналки. Їй пощастило, що господар виявився жалісливою людиною і дозволяв Ельвірі забирати чайові, які дівчина витрачала на продукти. Рідних в місті не було, її бабуся виховувала, а мама ще коли Еля маленька була, померла від запалення легенів.
Проста сіра мишка, їй завжди не щастило ні з подругами, ні з друзями. Ніхто не хотів водитися з сиротою, у якої за спиною нічого немає, одна бабка стара зі своєю мізерною пенсією. Адже як прийнято, якщо гроші є, все в руки само собою йде. А безгрошів’я, воно як прокляття, висить важким тягарем над сім’єю і мало кого відпускає.
Ельвіра закінчила школу і на накопичені бабусею гроші поїхала вступати в інститут. Дівчина вибрала заочне навчання, так вона могла вчитися і працювати одночасно. Минуло п’ять років. Ельвіра отримала диплом, але на роботу без практики не брали, ось так і залишилася поки прибиральницею в кафе. Втомлювалася страшно, народ приїжджав різний. Іноді доводилося офіціантку підміняти, тоді зарплата більша виходила і дівчині вдавалося трохи оновити гардероб. Надії на краще не було і доводилося задовольнятися тим, що є. Ось її всі однокурсниці вже заміж вийшли, у кожної вигідна партія, живуть, горя не знають, а вона зі своєю чесністю і принципами так і залишиться старою дівою. Так думали про неї і з сумом дивилися, з яким завзяттям дівчина працює. Але все змінилося одного разу.
Ельвіра як зазвичай закрила кухню і зібралася йти додому. Не встигла дівчина на дорогу вийти, як раптом, звідки не візьмись, іномарка виїхала і зачепила її збоку . Дівчина впала і ногою не могла поворушити.
З машини вийшов статний чоловік років сорока і кричав на все горло:
«Куди під колеса лізеш, на червоне світло пішла, жити набридло чи що?».
Еля думала, піде, але ні, допоміг встати і до будинку підвіз. Його вразило, в якому бараці живе така прекрасна дівчина. Вона вже зібралася виходити з машини, але незнайомець закрив двері і сказав:
«Поки у мене поживеш, моя вина в тому, що сталося, теж є. Зараз я лікаря наберу, він приїде і скаже що робити».
Як у казці пройшло два тижні. Ельвіра вже звиклася з думкою, що Андрій Сергійович не рівно до неї дихає. Чим займається, вона не знала, та й не хотіла. Перший раз в житті вона відчувала підтримку і могла спертися на сильне чоловіче плече. Він той, з ким дівчина пізнала першу любов і відпускати його від себе їй не хотілося. Одне було ясно – чоловік забезпечений, але не зіпсований славою і великими грошима. Увечері Андрій Сергійович зробив Ельвірі пропозицію руки і серця. Вона, звичайно ж, погодилася.
За бабусею в село з’їздили і поселили в будинку. А потім все було як уві сні – пишне весілля, подарунки і медовий місяць в Венеції. Після приїзду додому Андрій повів Елю до себе на роботу. Виявилося, він власник відомого в місті ресторану. І тепер вона, як його законна дружина, є співвласницею. Через рік у них народилися двійнята – Марк і Аліса. Тепер у неї теж повноцінна сім’я, про що Ельвіра мріяла всі ці роки.
А ви вірите в такі щасливі випадки?
