З нами в палаті лежала молода мати. Її спілкування з дочкою мене вразило і я сказала все, що думала

Якось мої доньки сильно захворіли й прийшлося лягти в лікарню на тиждень. У нашій палаті ще була молода мати з трирічною дочкою. Було видно, що вона любила дочку, але ще не володіла тією материнською інтуїцією і брала приклад з виховання її мамою.

Тож за тих 7 днів ми познайомились і трохи розмовляли.Я дивилась на ту жінку, і мені ставало водночас сумно і захопливо. Сумно, бо для того, щоб бути хорошою мамою треба багато вміти й знати. І не один день працювати над собою. Але попри всі старання, звички виховання, традиції попередніх поколінь теж впливають з доброї чи поганої сторони на дитину. А захопливо, бо жінка начитана. Взяла з собою посібник “Як правильно спілкуватися зі своєю дитиною”. Хоча у деяких ситуаціях я б по-іншому говорила з дочкою. Інколи від її фраз мене аж перекручувало зсередини.

Наведу приклад.

У її дочки діагностували пневмонію. Дитині важко хворіти, вона часто плаче, викрикає і має перепади настрою. І це все під супровід кашлю і сильних хрипів. А мама її дратується від будь-якого неслухняного руху дочки. Здавалося, що мамі соромно переді мною за її дитину і вона не хотіла створювати якийсь дискомфорт. Замість того, щоб заспокоювати її вона сердитим голосом промовляла, що покличе лікаря, який зробить їй укол. Хоча дівчинка і так отримувала 2 уколи в день. Або до прикладу, що залишить її тут одну чи закриє в туалеті. Мої донечки сильно дивувалися з почутого і схвильовано дивилися на мене й обіймали. А я тулилася до них і цілувала. Що я могла вдіяти? Чи правильно роздавати поради незнайомій людині, тим більше якщо це стосується її дитини. 

Я продовжувала на це все дивитись.

Після слів матері дитина заходилася від істерики, тоді мати її обіймала, цілувала і казала, що нікуди не піде. Так тривало завжди. Спочатку дівчинка сильно плакала, потім її заспокоювали, потім сміялася і недовго після цього знову в плачі. Пізніше маму замінила бабуся, поки та поїхала додому, приготувала поїсти, привела себе в порядок. Дівчинка так само себе поводила при бабусі, але на її “заспокоєння” дівчинка не реагувала.

Якось жінка розмовляла з дитиною, а деякі фрази мене сильно зачепили. Ліда казала, що хоче повернутися на роботу, бо вже не може тут бути, а дочка хотіла, щоб мати залишалася з нею. Тоді жінка сказала, що їй не подобається бути в лікарні, а дочка відповіла, що їй подобається, коли мама з нею.

 Я зловила себе на думці, що дитина ще довго буде лікуватися. Чому вона гає таку можливість? Але ж у неї ще був чоловік, який приходив і грався з дочкою кожного вечора. Через 2 дні ми подружились і вільно спілкувалися в палаті. Якось я таки захотіла розказати, що можна по-іншому спілкуватися з дитиною, що існує безліч різних підходів. Я не хотіла їй нашкодити, але слова самі полилися під влучний момент.

На третій день нас була розмова про дитячий страх втратити маму. Коли малеча так сильно любить матір, що їхній зв’язок здається нерозривним. І дитина наче здатна зробити все, щоб його зберегти. Бо від подібного відчуття втрати кидає в ступор і підкошуються ноги. І вона готова пообіцяти будь-що на світі, щоб його уникнути. І як не відновлюються нервові клітини після подібних стресів. А які це може спричинити наслідки у підлітковому віці…

В Ліди очі полізли до лоба. Вона дивилася на мене так, ніби я відкрила їй Америку. До неї дійшло, що подібні погрози дитині дуже серйозно на неї впливають. 

Того ж вечора я натикаюся на ту саму інформацію у посібнику і кажу, що ми зранку говорили про те саме. Дивлюся на Ліду і пропоную зачитати в голос, вона погодилась. А перед тим, як вкласти дочку поцілувала її й сказала, що не залишить її й побажала солодких снів. 

Вранці знову прийшла бабуся. Дівчинка не хотіла снідати, а баба пригрозила, що якщо вона не буде їсти, то вони з мамою лишать її й вона буде голодувати.

Ліда глянула на матір, потім сіла біля дочки й обійняла її, запевняла, що ніхто її тут не кине.

– Мамо, щоб я більше від вас такого не чула! – Промовила Ліда. 

– А що я сказала не так? Я хотіла, щоб вона поїла.

Після цього випадку Ліда більше не говорила дитині подібних погроз. Вона не згадувала про розлучення. Решту 4 дні дівчинка швидше йшла на поправку. Дитина все ще могла заплакати, але швидше заспокоювалась.

У палаті ми сильно відчули  цю зніму поведінки дитини через зміну спілкування її матері. І це було добре.

Чи зробили б ви так само? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

JuliaG
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector