Чимало людей похилого віку скаржаться на те, що їхні стосунки з дорослими дітьми є дуже незадовільними. Взаєморозуміння, повага і любов ніби різко кудись зникли, випарувалися.
Дуже часто взаємини перетворюються на бартерний обмін: батьки не припиняють нагадувати дітям про все, що вони зробили для них, і вимагають гідної компенсації за усі старання і жертви їхнього життя заради своїх нащадків.
Дорослі діти, в свою чергу, розділяються на 2 табори: одні з почуття провини геть забувають про те, що вони вже виросли і зовсім не повинні й надалі триматися за мамину спідницю. Інші – вирішують бунтувати проти таких витівок батьків, тому можуть взагалі відмовитися від будь-якого спілкування з найріднішими людьми.
В обох випадках здоровими такі стосунки назвати складно.
Але хіба ж батьки народжують дітей тільки для того, аби в майбутньому мати надійний тил і матеріальну подушку? Звучить абсурдно. Потрібно пригадати собі про те, що основою для будь-яких взаємин є саме любов, а не маніпуляції, вимоги чи шантаж.
Деякі матері, особливо ті, які виховували своїх дітей без чоловіка, забувають про те, що в їхніх дітей вже є власні сім’ї, тож бути поруч із нею 24/7 їм не вдасться.
Тоді й починається тиск, формування почуття провини, вимоги, які змушують дитину допомагати матері не з любові і вдячності, а тільки тому, що так потрібно.
З іншого боку, ображатися, припиняти спілкування – не зовсім конструктивно. Такі ознаки поведінки точно не характеризують дорослу і зрілу особу. Діти, які помічають нездорове ставлення до них своїх батьків, повинні наважитися на відверту розмову з ними, чесно про все розповісти і намагатися знайти спільну мову.
Лише діалог може вирішити ті проблеми, які нагадують глухий кут. Щира розмова лікує усі рани. Варто про це пам’ятати.
Чи погоджуєтеся Ви з автором?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
