З віком багато хто починає замислюватися, чи не чекає їх самотня старість. Адже наявність дітей, ніяк не гарантує склянку води в старості. Все частіше чую історії, як люди вклали душу, а діти влаштували своє життя і згадують тільки коли їм гроші потрібні. Я б сказала що це міф, що діти рятують від самотності.
Мені здається, страшніше, коли ти всю душу і все своє життя присвятив дітям, а вони в старості на тебе наплювали і здають в будинок для людей похилого віку, що буває нерідко. Та й у дітей буде своя сім’я, свої проблеми і турботи. Скільки ось живу, мало хто забирає старих до себе. Це ж ще до себе забрати треба, не будуть же вони жити в будинку батьків, коли самі прожили 40 років в іншому будинку. А старі на старості теж не хочуть залишати будинок, де вони прожили 70 років. Та й люди похилого віку це ще додаткові турботи крім тих, які вже є в родині.
Якщо вже на те пішло, то у моєї бабусі двоє дітей було. Вони поїхали, і все. Ніхто склянку води не подав, та ще й раніше неї їх не стало. У другої бабусі четверо дітей, з нею живе тільки один хворий син інвалід, за яким ще вона доглядає, а не він за нею. Діти – це тимчасове явище. Вони виростають і часто їдуть жити далеко, а не в сусідню квартиру. На старості в будь-якому випадку 90% людей похилого віку самотні, навіть при купі живих дітей.
Ось особисто мене не лякає самотність в старості (якщо раптом вже так станеться), мене більше хвилює фінансова частина питання. Адже як виживають люди похилого віку на свої пенсії, для мене велика загадка. Бути старою, самотньою і на порозі бідності – ось це так, ось це катастрофа.
Думаю, якщо зусилля і фінанси, вкладені в дітей, вкласти в забезпечення старості, вийде дуже навіть нічого. І в цілому, все залежить від людини, хтось розтринькав все своє життя через дурниці / моральні цінності / принципи і зараз на межі, хтось навіть за радянських часів був чіпкий і встиг урвати свій шматок. Зараз також, хтось живе в надії на державу, з кредиту в кредит, з мінімальною зарплатою і без амбіції. Хтось працює на повну, щоб поліпшити якість життя. Забезпечена старість – це 99% активної життєвої позиції в молодості / зрілому віці. А наявність дітей не гарантує щасливу старість.
Все залежить від себе, від своїх відчуттів. Я надивилася на людей похилого віку, які скаржилися, що діти не можуть приділити часу, зайняті своєю сім’єю. Пощастило напевно тим, у кого чоловіки залишилися, щоб не нудно було. А з нашим розрахунком як мужики вмирають, за чоловіка треба брати того, хто на років 10 молодший. Якщо народжувати дитину, то на той час, дати любов і не розраховувати на старість свою. Розуміти головою, що так дитина з тобою до 18 років, а потім у неї своє життя. І тобі треба жити своїм життям. Якщо стане нудно жити, можна і в 40 народити (у мене так сестра зробила, першу і єдину дитину народила). Звичайно, добре якщо допомагати буде кому.
Комусь в старості і одному добре, дожити дні як хочеш. Розраховувати треба тільки на себе. А діти теж живуть для себе. Це круговорот життя. Ми прийшли в цей світ одні й підемо одні.
А що ви думаєте стосовно цього питання?
