Два роки тому від Люди пішов чоловік. Вона підозрювала щось погане, але сподівалася, що він зрозуміє свою помилку та була готова йому пробачити. Але тоді вона зайшла до квартири та побачила, що всі речі Артура зникли. Навіть не залишив записки!
А у неї є ще два сини. Вони були для жінки розрадою та стимулом рухатися далі. Працювала інженером на фермі, часто брала додаткові зміни на роботі. Тепер кожна копійка для них важлива! Ледь зводила кінці з кінцями, вистачало на комунальні послуги, продукти та одяг для дітей. Не новий, звісно, а ношений. Ось так вона розчинилася у турботах про дітей та забула про власні потреби.
Зараз Іванку 7, а старшому Петрові 17. Люда знає, що нього є дівчина, навчається у паралельному класі. Звати Христина, здається. При першій зустрічі вона дуже сподобалася жінці. Мила, гарна, привітна. Але потім щось у її поведінці змінилося та мама часто була проти, щоб Христя приходила до них у гості.
Родина жила у невеликій двокімнатній квартирі на околиці міста. Старий будинок, ремонт давно не робили, підлога вже скрипить. Ось приходить з роботи – а у вітальні вони сидять й телевізор дивляться.
– Мамо, привіт! А ми такі голодні, приготуй щось, будь ласка – сказав Петро.
Після зміни, де вона стояла на ногах майже 10 годин, треба ще на кухні щось куховарити? Добре, якби це було один раз та з допомогою дівчини. Та ледь не щодня після важкої зміни Люда бачила цю картину – порожня каструля на плиті, Христя сидить на дивані та Петро, який сміється.
– Сину, я проти Христини нічого не маю, але нехай вона так часто не приходить до нас. У мене ледь грошей вистачає нам на продукти, а Іванку треба до школи нову форму купити. Я не маю стільки сил, щоб після роботи ще готувати вам їсти. Можете самі собі щось купити. Та і могла б вона після себе посуд хоча б помити!
– Мамо, у неї нігті нарощені, не можна мити! Піди до іншої кімнати, закрийся там, якщо ми тобі заважаємо. Там є планшет, можеш дивитися фільми чи серіали!
– Таке враження, що я у власній квартирі не господиня, а якась прислуга! Хочу після роботи відпочити, полежати на ліжку. А зайвий рот мені не потрібний. Її батьки вдома не годують, що вона постійно у нас гостює?
– Ну тоді ми будемо сидіти на кухні, якщо тобі не подобається! Ти ще скажи, що хочеш, щоб вона нам платила, як у ресторані!
– Не треба мені ніяких від неї грошей. Просто у мене зарплата мала, ледь вистачає на продукти. Зрозумій, що мені зараз дуже важко! Я взагалі не зобов’язана годувати чужу дитину. У неї є своя мама – нехай вона для неї борщ варить та котлети смажить!
– І як їй це сказати? Вперше за стільки років у мене є дівчина, але ти проти того, щоб вона до нас приходила. Ну дякую!
– Так я не виганяю вас. Гуляйте, літо надворі. У кафе обідайте чи на річку їдьте купатися. А ви постійно вдома сидите!
– Так на це гроші треба….
– О, ні, на мене можеш навіть не розраховувати! Тобі вже 17, йди на роботу. Зараз багато дітей собі шукають підробіток. От побачиш, що вона скоро захоче від тебе не тільки борщу домашнього, але й телефон новий чи сережки золоті. Крім неї, у нас є ще молодший брат. Ти про нього подумав.
Тоді вони сильно посварилися.
– Давай краще в тебе посидимо? Набридло, що ми постійно у мене в гостях. – сказав хлопець.
– Ну давай – невдоволено скривилася Христя.
Мама Христини не любила готувати. Вдома була тільки черства буханка хліба, декілька шматочків сиру та ковбаси. Та й дівчина не вміла навіть картоплю смажену готувати. Тому вони сиділи постійно голодні.
Одного вечора Петро повертався додому та побачив оголошення про роботу. Тоді шукали офіціантів у нове кафе, зарплата погодинна. Він декілька секунд подивився на оголошення та записав номер телефону. Раптом знадобиться?
День вагався. З одного боку, не хоче зараз все літо витратити на дурну роботу. А з іншого, мама не дозволяє Христі приходити у гості та й у нього нема грошей навіть на шоколадний батончик для неї. Вона нещодавно казала, що бачила дуже красивий браслет у магазині. У мами просити? Вона точно не дасть.
– Ну тоді у мене просто нема виходу. – сказав Петро та зателефонував на роботу.
Він швидко пройшов стажування та влаштувався офіціантом. З’явилися нові друзі, багато грошей та загалом йому подобалося там працювати. От тільки Христя щоразу після зміни зустрічала його розлюченою:
– Ну чому ти так довго, я вже втомилася тебе чекати! У тебе нема на мене часу? Я хочу гуляти!
Потім ще й почала ревнувати до колег. Могла прийти посеред робочого дня й перед клієнтами влаштувати скандал. Директор попередив, що якщо дівчина ще раз прийде до кафе, то він звільнить Петра.
– Мене це вже дістало! Ми розходимося! – сказала Христя наступного дня.
Однак, Петро не засмутився. У нього була робота. Зрозумів, що гроші легким шляхом не даються. Тому почав ще й матері допомагати фінансово. Міг сам купити продукти додому чи заплатити за комунальні послуги. А ще обов’язково після зміни приносив братику щось смачненьке – шоколадку, тістечко чи цукерки.
А коли почалася осінь, то після навчання одразу біг на роботу – йому дозволили працювати у другу зміну.
– Ну що, сину, тепер ти зрозумів справжню ціну грошам? – запитала мати.
Погоджуєтеся з такою думкою?
