Мій чоловік працював у великій компанії, заробляв шалені гроші. Але часу на сім’ю у нього фактично не було. Мені це дуже не подобалося. Я одна цілий день з двома дітьми. Батьківської уваги вони не отримували від слова взагалі і часто запитували: “А де тато?”. Він йшов вранці і приходив ввечері, коли вони спали. Тому його навіть і не бачили.
Я працюю у школі. Дітей віддаю у садок, але ж забирати їх звідти також потрібно, а для мене інколи це було проблематично. Я допомагала соціальному працівнику зі складними підлітками, тому могла затримуватись на роботі.
Часто просила, щоб свекруха приглянула за онуками. Моя свекруха мала вітер в голові. Вона була розлучена. Їй уже було за 40, а вона думала лиш за залицяльників. Бабусею себе називати не дозволяла. Казала, що ще замолода. За дітьми вона особливо не дивилась, вони були самі по собі. Але іншого варіанту, окрім неї, у мене не було.
Подруга запропонувала знайти няню, але довірити дітей чужій людині я боялась ще більше, ніж свекрусі.
Хоч, коли я в черговий раз залишила їх на неї, до мене подзвонив сусід і сказав, що з нашої квартири линуть крики і лайка. Я підірвалась і побігла додому. Залітаю у квартиру, а там свекруха плаче на дивані, а поруч стоїть чоловік.
– Що трапилось? – спитала я
– Діти втекли..Ми зі знайомим сиділи, дивились телевізор, а вони відчинили двері і кудись пішли – налякано відповідала жінка.
Я була страшенно розлючена. Як можна бути такою безвідповідальною?
Дзвоню до чоловіка, він лиш накричав на мене, сказав не заважати йому працювати.
В істериці прогнала свекруху з її чоловіком. Сказала більше не приходити. Можливо, трішки зажорстко, але я була на нервах.
Побігла в поліцію. Хвала Богу, вони відразу розпочали пошуки. Ми пройшли усі найближчі двори, дитячі майданчики, але їх нігде не було.
Сльози з моїх очей текли рікою. Я ніяк не могла заспокоїтись.
Через декілька годин до мене подзвонила вихователька з дитячого садочку. Сказала, що син з дочкою прибігли і просили, щоб їх заховали від Валі, тобто моєї свекрухи.
Пізніше я вияснила, що вона накричала на дітей за те, що вони голосно грались і заважали їй. Почала їх бити, вони настрашились і втекли з дому.
Забрала дітей, приїхала додому і викликала майстра, щоб змінив замки у квартирі. Зібрала речі чоловіка і виставила їх за поріг. Чоловік не зрозумів такого повороту подій. Просив повернутись. Але я була категорична. Подала на розлучення. Навіщо мені такий чоловік, якому байдуже на власних дітей?
Нещодавно я дізналась, що він мав коханку, а усі прохання про зцілення сім’ї були просто для галочки..
Зараз я зустріла прекрасного чоловіка, який любить мене і моїх дітей. З прикрістю згадую, як шукала дітей по цілому місту і водночас дякую, що це сталось, бо хто знає, скільки би я ще мучилась у цих відносинах?
Чи довірили б ви своїх дітей такій свекрусі?
