Склалося так, що у мене є дві свекрухи, адже я одружилася вдруге.
З першою у мене були нейтральні стосунки. Вона була хорошою жінкою, але на неї сильно впливав свекор.Власне з ним в мене виникали непорозуміння, бо я відмовилася брати прізвище чоловіка під час шлюбу. Оскільки грошей не вистачало я практично одразу після народження Миколки вийшла на роботу. Довелося просити свекруху няньчитися з сином, бо в садочок брали лише 1,5 річних малюків.
Мені пощастило швидко знайти роботу на часткову зайнятість. До обіду я працювала неподалік від будинку, а в другій половині дня – віддалено з дому.
Надворі був кінець грудня. Свекруха приїжджала до нас, щоб посидіти з дитиною, хоча ми могли привозити сина до неї. Однак бабуся швидко здалася. Одного дня на початку березня вона просто не з’явилася. Сказала, що образилася на нас через те, що ми погано привітали її з 8 березня. Хоча ми з чоловіком приїхали до неї в гості з тортом і квітами, але на той момент вона була в подруги. Телефон свекруха залишила вдома, тому ми почекали дві години і поїхали додому. Свекра попросили передати вітання і подарунки.
Та жінка обурилася, що ми не дочекалися її приходу і сказала, що більше нам допомагати не буде. Робота чоловіка починалася о 10 ранку, тому нам потрібно було придумати, де залишити сина на 2 години. Спочатку він брав Миколку з собою на роботу, а згодом нам деякий час допомагав мій двоюрідний брат, який тимчасово був безробітнім. До червня він сидів з малюком, а потім в липні нянькою стала моя матір, а в серпні вже у мене була відпустка. Так ми і дотягнули до садочка.
Увесь цей час свекруха надіялася, що ми приповземо до неї на колінах просити про допомогу. Миколці зараз 6 років і з того часу бабуся жодного разу не забирала онука зі школи чи танців. Вона досі чекає моїх благань, але не дочекається.
З другою свекрухою сталася подібна ситуація. Якось я попросила її разом зі мною піти на поліклініки, коли немовляті був всього місяць. Сама б я не впоралася, а чоловік напередодні казав, що його матір не проти брати участь у вихованні онука. Натомість стара жінка усі дорогу скаржилася, що поліклініка дуже далеко і вона втомилася, хоча туди було всього 2 зупинки. А коли прийшлося заходити всередину, то вона сказала, що зачекає мене на вулиці і постереже коляску. Ось така поміч.
Після цього я сказала чоловікові, що більше не буду дзвонити до його матері просити в неї про допомогу, адже у мене немає часу слухати її ниття. Мені потрібно дітьми займатися, а не людей похилого віку розважати.
Свекруха не дзвонить до мене вже три місяці, а лише запитує у свого синочка, чи справляюся я з двома дітьми. А у мене все чудово! Я знала на що йду, коли народжувала дітей і не розраховувала перекладати їхнє виховання на чужих людей. Звичайно, що я не відмовлюся від допомоги, але просити про неї не буду. Тож сталося так, що обидві свекрухи мене недолюблюють. Зате матір я хороша.
А на вашу думку, чи правильно міркує жінка?
