Зі своїм другим чоловіком я познайомилась, коли мені вже було 37. Для Євгена в його 43 це теж був другий шлюб.
Його син навчався на третьому курсі, а мій того року вступав до університету.
Другі стосунки дались мені складно, бо я боялась знову наступати на ті ж граблі, але ми довго зустрічались та все ж вирішили жити разом.
Шлюб у такому віці вже не такий вітряний, як у молодості, тому офіційно їх затверджувати ми якось не поспішали.
Зараз цей процес обтяжують різні матеріальні та фінансові питання, які обов’язково потрібно вирішувати.
У Євгена власного житла не було, бо після розлучення лишив усе колишній дружині. Він був дуже відповідальним, заробляв непогані гроші, на нього завжди можна було розраховувати. Цим він мене і підкупив, тому жили ми в моїй двокімнатній квартирі на околиці міста.
Коли син поїхав навчатись в інше місто, я зрозуміла, що зробила правильний вибір. Самій жити у чималій квартирі дуже тихо і страшно, а з чоловіком якось веселіше.
Окрім сина, в чоловіка є батько. Він мешкає в селі неподалік міста зі своєю другою дружиною. Моя свекруха давно померла, та свекор вирішив жити далі.
Надія Миколаївна нам одразу сподобалась: у свої 70 вона була дуже активною, працьовитою та симпатичною жінкою.
Жила вона у свекра, тому заодно за ним і доглядала. Йому було 77, а в Євгена не було можливості щодня їздити в село.
Ми приїжджали раз на місяць, щоб привезти свіжі продукти, необхідні речі та допомогти по дому.
Щоб батьку жити було комфортніше, зробили хороший ремонт, на який витратили пристойну суму. Таку ініціативу проявила я, щоб свекор не ходив в туалет аж на вулицю і міг завжди прийняти теплу ванну.
Якось Євген сам поїхав до батька на вихідні, бо я взяла додаткову роботу на неділю. Чоловік повернувся сумний, пригнічений, розповідати нічого не хотів. Мабуть, просто не міг підібрати слів, щоб розповісти мені цю звістку: свекор викреслив його із заповіту, бо все переписав на Надію Миколаївну. Так він зробив за її проханням. Жінка боялась, що ми зможемо вигнати її з будинку, і вона лишиться ні з чим.
З одного боку, її можна було зрозуміти. Останні кілька місяців жінка постійно катається по лікарях з батьком Євгена, дає йому ліки, допомагає дотримуватись прописаної дієти. Та ще і все сільське хазяйство на собі тягне.
Я розумію її, як жінка, але ж права на будинок потім отримають її діти, а не мій Євген, який своїх квадратних метрів не має.
Що робити в такій ситуації?
Порадьте, будь ласка, в коментарях
