«Диви, як дивиться, а наряд-то який, видно міська краля приїхала» – роїлися незлобиві думки в голові діда Федора. Він, штовхнувши дружину в бік, дав зрозуміти, мовляв, накривай на стіл, що рота роззявила.
Сини їх не кожен день з нареченими знайомили, а тут першим вирішив молодший несподівано з’явитися на поріг під руку з дівчиною. Завівши в будинок довгоногу, гострозору дівчину, він заявив: «Знайомтеся, це моя дружина Аліса».
У матері від такого сюрпризу відвисла щелепа, а батько, крекнувши, присів. Вони мовчки переглянулися, мовляв, давай зустрічати гостей.
Клавдія Іванівна швидко відкрила комод, де у неї лежала нова накрохмалена скатертина, спеціально для особливого випадку. Збігала в комору за заготовками. Принесла банки з малосольними огірочками, салатами, грибочками. А сама все думає: «Ось це мода нині пішла, ні словечка, ні звісточки, а тут дивіться-но дружина …» Не витримавши, вона відвернулася і почала плакати. Скільки старань доклали, виховали, до традицій привчали, а він гляньте що вигадав.
– Мамуся, ти що, все ж добре. Ви обов’язково потоваришуєте, а поки ми з Алісою до озера підемо, ми недовго …
Після того як двері за молодими закрилася, Клавдія Іванівна повернулася до чоловіка, і витерши піт з чола, розплакалася.
– Ну, годі тобі, радіти треба за молодих, – щосили заспокоював дружину дід Федір.
– Ой, а ти бачив, що на ній одягнене? Йде по селу, а пузо голе, ось це мода … позорище яке для нас буде.
Дід, ворушачи вусами, посміхнувся:
– Ну, ви то, баби, краще про моду знаєте. А сама забула, в чому перший раз з’явилася тоді …
– Це коли? Я була в пристойному ситцевому платті в білий горох. Такий фасон був раніше модним.
– Ну, ну … – посміхався дід Федір, гладячи рукою бороду.
_ А ім’я-то яке, – не могла заспокоїтися жінка, – подумати тільки Аліса, як з казки їй Богу. Тобі нікого вона не нагадує?
– Ні.
– Адже вона копія Марії, пам’ятаєш, ти ще упадав за нею.
– Ох, мати, знайшла що згадати. Я ні за ким крім тебе і не упадав. Разок пішов проводжати, а ти до гробу тепер згадувати будеш.
– А що ж в дружини її не взяв? – в блакитних очах Клавдії Іванівни з’явився блиск, а на щоках з’явилися пустотливі ямочки, від яких Федір завжди був у захваті.
– Ямочки твої вже відразу мене з розуму звели, та ноги довжелезні сподобалися ….
– Та ну тебе, – відмахнулася жінка і повернулась до плити. А чоловік правий, у неї були гарні, довгі, стрункі ноги, які в окрузі ще пошукати треба було. Ех, як же швидко пролетів час, думала Клавдія Іванівна.
Скоро прийшли молоді, всі посідали за столом, випили за щасливу нову сім’ю.
– А скільки тобі рочків, дівчинко? – запитав дід Федір.
– Двадцять три, – відповіла Аліса.
– А працюєш де?
– Я вчителька початкових класів.
– Значить, дітей розуму навчаєш. Хороша робота. А батьки твої хто?
Несподівано дівчина опустила очі, ніби вирішила подивитися уважніше, що лежить у неї на тарілці.
– Тату, немає у неї батьків. Аліса сирота, виросла в дитячому будинку.
Дідові стало дуже незручно, і він замовк.
– Господи … – зітхнула Клавдія Іванівна, ледь не впустивши огірок, який мала намір покласти в тарілку невістки, – хороша моя … ти їж, їж, голодні з дороги.
А пізніше дід, не порушуючи старих традицій, показав свої військові нагороди. Він пишався своїми орденами, медалями, старими, пошарпаними подяками. І тільки мати не могла знайти собі місця, погляд її розгублено блукав то за чоловіком, то за сином, то за невісткою …
***
Увечері молоді знову пішли на прогулянку. Клавдія Іванівна накинула шаль і вийшла у двір. Вона сіла на ганок, а чоловік присів поряд.
Серпнева ніч була дуже теплою, зірки на небі мерехтіли дуже яскраво, і від цього воно здавалося ще ближче. Люди похилого віку занурилися в спогади.
– А пам’ятаєш наше весілля? Тоді вечір один в один був як сьогоднішній, а ти …
– Так це згадувати вже ні до чого … ми вже зовсім інші. Ти краще б паркан підлатав, та й дах поремонтувати треба. Поки син тут, зробили б разом.
Дід Федір, зітхаючи, покосився на дружину.
– Як зазвичай. Сіра ти якась, Клаво. Ніякої романтики з тобою.
– Треба було Марію за дружину брати, та аж надто романтична була, – єхидно сказала Клавдія Іванівна.
– Ех ти, дурненька моя стара …
На ніч старі лягли на скрипучому старенькому дивані, а ліжком в кімнаті поступилися молодим. Діда Федора мучило безсоння. Він чув, як з іншої кімнати лунає завзятий сміх невістки. Дідові згадалося, як він зробив пропозицію молодий красуні Клаві, і ось вони вже йдуть під вінець і доглядають за маленьким синочком ночами. Він вставав до колиски і колисав малюка, щоб його втомлена дружина змогла трохи поспати …
Ці далекі, світлі, напівзабуті спогади запали йому душу. Дід ніжно погладив дружині плече. Та здригнулась і відвернулася, щось пробурчавши крізь сон.
– Ось, стара, роз’ятрила мене, – він з посмішкою заснув. Здавалося, що й не було цих років, а молодість знову повернулася, хоч і зовсім ненадовго …
А як відбувалося ваше знайомство з невісткою?
