Ми з чоловіком так довго мріяли про власну квартиру. Одразу після весілля нам довелося тривалий час орендувати помешкання, але в чужому домі створити затишок майже неможливо: кожен зайвий крок треба було узгоджувати з власницею.
Мені так хотілося самостійно облаштувати все у власній домівці, тому коли Павло запропонував взяти іпотечний кредит і забути нарешті про орендовані квартири, я ні хвилини не сумнівалася – одразу погодилася.
І от це нарешті сталося! Ми переїхали! Моєму щастю не було меж. Мені здавалося, якщо я не поділюся з кимось своєю радістю, то просто лусну від надлишку позитивних емоцій.
Я зателефонувала мамі:
– Мамусю, можеш нас привітати! У нас із Павлом є власне сімейне гніздечко. Тепер і дітей народжувати не страшно!
– Доню, як же ви тепер виплатите ту іпотеку? – хвилювалася мама.
– Все буде добре, будемо економити спершу, а влітку чоловіку підвищення обіцяють дати, – заспокоювала я найближчу.
Не знала я, що мамин язик не триматиметься за зубами. Вже за тиждень про нашу нову квартиру знало все село.
Не навідався до нас у гості за останній місяць хіба що дуже ледачий. Приїхав навіть мій хресний батько, якого я не бачила, мабуть, з часу самих хрестин.
– Оце вже жити будете, як пани. Заздрю я вам. Іванко, я завжди знав, що ти виб’єшся в люди, до міста переїдеш. Сподіваюся, ти й рідні своїй допоможеш, – сказав дядько Микола, підморгуючи мені.
Я не знала, що й відповісти на такі нахабні натяки. Добре, що чоловік зорієнтувався і випровадив хресного з квартири.
Павло завжди захищав мене перед ріднею, яка, схоже, взагалі не знайома з почуттям такту і вихованістю, але цього разу розсердився на мене не на жарт:
– Для чого ти розповіла усій рідні про квартиру? Бачиш, що накоїла.
Я намагалася виправдати себе перед чоловіком:
– Я лише мамі сказала. Вона, як і ти, для мене найближча людина. Звідки мені було знати, що так станеться, – сказала я і розплакалася.
Павло пошкодував, що підвищив на мене голос, підійшов до мене, обійняв і сказав:
– Пробач мені, люба. Я не хотів тебе скривдити. Просто твої родичі скоро в чергу вишикуються у під’їзді, щоб повитріщатися на нашу квартиру. Я втомився вже їх виставляти за двері.
– Я сподіваюся, що це скоро закінчиться, – сказала я, витираючи з обличчя сльози.
Ми тоді іще не знали, що в гості до нас навідається моя сестра. Її візит назавжди змінив моє ставлення до рідної сім’ї.
– Привіт, сестричко! – голосно вигукнула Катя, яка стояла на моєму порозі, тримаючи на руках свого сина.
– Привіт. А ти як тут опинилася з самого ранку? Навіщо тобі стільки валіз? – спитала я, помітивши за спиною сестри декілька величезних сумок, набитих усіляким мотлохом.
Вона нічого не відповіла, проштовхнулася в квартиру, притиснувши мене своїм ліктем до стіни. Я навіть пискнути не встигла, так швидко все сталося.
– Іванко, тепер уважно слухай! План такий: завтра йдемо до нотаріуса і прописуємо тут мого Іванка. Та й мені часточку якусь відписати можна. Ти ж не жадібна, можеш з кровинкою поділитися?
– Що ти таке говориш? Я не збираюся тебе і твою дитину прописували у власній квартирі.
– Твого дозволу ніхто не питає. Нарешті у мене з’явився шанс влаштувати своє особисте життя. Тут у місті, знаєш, скільки заможних і перспективних чоловіків? Тож я довго у вас не затримаюся. Знайду кавалера – переїду до нього, а за Іванком будеш ти спершу доглядати. Міські чоловіки, мабуть, дуже лякливі, тож нема чого їх одразу шокувати новиною про те, що така красуня, як я, вже встигла стати матір’ю.
– Ти збожеволіла? Не бути цьому! Я ніколи не дозволю тобі жити разом зі мною та моїм чоловіком. Ти зараз же підеш, а ми залишимося тут із ним удвох, – рішуче заявила я.
– То ось у чому справа? Ти хвилюєшся, що я Павла твого зваблю? То й правильно, – говорила Катя, витягаючи з холодильника продукти без мого дозволу, – я значно привабливіша, ніж ти.
Поки я намагалася оговтатися від шоку після почутого, до кухні зайшов мій чоловік.
– Що тут відбувається?!
– О, Павло, а ось і ти. Скажи мені, що ти знайшов у моїй сестрі? Вона ж страшненька. Краще тобі зі мною жити. Обіцяю бути тобі дуже лагідною дружиною. А Іванка нехай повертається до села. Там їй і місце, – видала Катя, справді розраховуючи на те, що мій чоловік на це поведеться.
Він стояв мовчки декілька хвилин і уважно розглядав мою сестру і мене. Коли він схопив нахабу за лікоть, я видихнула, бо знала, що за кілька секунд дівчина опиниться за дверима моєї квартири. Завдяки усім моїм родичам, у Павла був досвід такої “роботи”. Маленький Іванко вибіг за мамою в під’їзд сам.
Катя так гримала у двері, що я хвилювалася, як би вона їх із завіс не зняла. Потім ще декілька годин поспіль обзивала нас із чоловіком на весь сходовий майданчик. Коли зрозуміла, що все марно, забрала речі, взяла дитину за руку і нарешті вийшла з нашого будинку.
Павло заспокоював мене усю ніч, бо я не могла змиритися з думкою про те, що моя сестра настільки жалюгідна.
Вранці на мене чекав іще один неприємний сюрприз. Мені зателефонувала мама, яка звинуватила мене у всіх смертних гріхах. Постійно повторювала, що я найбільш невдячна дитина, яку їй довелося зустрічати у житті. Сказала мені, що варто мені було придбати собі квартиру, як я одразу відреклася від найрідніших людей, мовляв, зазналася.
Не було сенсу виправдовуватися, тож я вирішила прийняти факт, що у мене більше немає родичів. Ну, й нехай. Зате поруч зі мною є коханий чоловік, який завжди готовий мене захищати і обороняти від усіх незгод.
Чи варто дівчині миритися з родичами?
Що вас найбільше вразило у цій історії?
