Вчора ми поїхали до батьків у гості, щоб забрати всі необхідні речі, які забули при переїзді. Таке буває – здається, що ти все взяв, але насправді це ціла коробка речей залишилася. Однак, насправді я хотів побачити батьків. Переконатися, що у мами все добре з самопочуттям.
Однак ця поїздка мене шокувала. Здається, що траву біля дому ніхто не косив, адже вона так заросла, що була майже по пояс. Всюди гілля дерев, сухе листя, де-не-де нори від гризунів. Хто занедбав господарство. Пам’ятаю, як тут цвіли різні квіти та ріс виноград, а зараз тут просто хащі.
Моя мама обожнювала займатися садівництвом. Наш двір був найкрасивішим на вулиці, адже ми мали великий сад. Там росли туї, ялівці, магнолії, безліч сортів троянди та була стежечки з камінців та моху. Пам’ятаю, як мама сварилася, коли ми з сестрою ходили по ній. Неподалік росла декоративна ялиця, ми її щороку прикрашали на новорічні свята. Навіщо рубати живе дерево заради того, щоб воно постояло декілька тижнів вдома? Але зараз здавалося, що клумби просто не існувало. Ялиці не видно через бур’яни, безпритульні пси розрили всюди ями, а через сильні вітри більшість квітів просто загинули. Немов тої краси й не було у світі.
Вхідні двері, у яких було розбите скло, були відчинені.
Сестра одразу почала шукати собі виправдання, мовляв, роботи багато і зовсім нема часу на сад. Але вдома я побачив порожні пляшки з-під алкоголю, багато сигарет та сміття – докази “цікавого” життя моєї сестрички. На кухні було душно через різкий запах чогось кислого. Виявляється, що у холодильнику протухло молоко. Навіть гидко було до нього доторкатися. Всюди був сморід, літали мухи. Масні плями на газовій плиті, у каструлі замість борщу – щось темне та смердюче.
Чую, як з сусідньої кімнати хтось голосно кричить та сміється. У мами були гості. До мене вибігла молодша сестра. Я поглянув на її злякані та заплакані оченятка. Попросив її піти до себе у кімнату. Відкрив двері.
За столом сиділо багато людей. Всі п’яні та смердючі. Хтось вже спав на дивані, хтось палив цигарку, інші наливали у стакан щось пити.
-Шановні, пропоную нам змінити місце розташування! Давайте, шукайте закуску вдома та йдемо геть! – крикнув хтось нерозбірливим голосом.
-О, гляньте, хто прийшов! Це ж синочок нашої господині. На, випий за її здоров’я – крикнув незнайомий чоловік, який ледь вимовляв слова та подав мені повну чарку.
Мені було боляче дивитися на це.
– Негайно всі пішли геть з хати. Інакше я викличу поліцію та вас всіх посадять. Я не буду з вами церемонитися, геть всі! Негайно! – відчував, як сльози давлять у горлі, але не хотів плакати.
На диво, ніхто мені не заперечував. Всі швидко втекли, адже боялися поліції. Залишили після себе пластикові маленькі стаканчики, декілька шматків хлібу та ковбаси. Над смітником літали мухи. Чую, як хтось лається та декілька пляшок розбилися на кухні. У кімнату зайшла мама.
Я пам’ятаю, яка вона була красива – укладка, манікюр та довге синє плаття. Як ми разом гуляли у парку та їли морозиво. Як вона гладила мене та розповідала казки на ніч. Ніколи не забуду її посмішку та теплі обійми.
Зараз переді мною стояла стара жінка, яка чимось нагадувала жабу. Синці на руках та під очима, сморід, порване плаття та нема декількох передніх зубів. Здавалося, що через те, що її лице так опухло, вона нічого не бачила. Ледь стояла на ногах, постійно хиталася. Не від старості.
-Ти хто такий? Як ти посмів сюди прийти? А де мої друзі? Це ти їх вигнав, хуліган! Ану забирайся геть! – белькотіла стара та почала допивати те, що було всередині стаканчиків.
Сестра все бачила. Але боялася підійти до нас. Здається, що вона перетворилася на маленьку сіру мишку, яка переховується у кожному кутку. Навіть коли я викликав поліцію та швидку для мами, вона все ще стояла на верхніх сходинках та дивилася на мене заплаканими очима. Сподіваюся, що тоді вона плакала востаннє.
Що б ви могли порадити героєві нашої історії?
