Мені 60 років, дружина молодша від мене на 3 роки. Коли наш син одружився та переїхав з батьківського дому, я вирішив продати квартиру та переїхати у село. Однак, моя дружина була проти такої ідеї. Тому ми пішли на компроміс – придбали невелику земельну ділянку, на якій збудували дачу. На жаль, моя дружина не розуміла, чому я такий щасливий. Вона не хотіла копати грядки, садити овочі або квіти чи просто солити на зиму щось смачне. Одного разу вона заявила, що кожному до вподоби свої, тому днями переглядала на кухні улюблені серіали та ток-шоу. Я вирішив, що зможу самостійно поратися по господарстві. Хоча інколи була потрібна допомога жінки, то щоразу чув у відповідь “серце болить, голова крутиться, тиск скаче, щось коле у лівому боці”. А одного дня вона й взагалі заявила, що раз я так люблю дачу, то можу хоч цілий рік там жити. Я й вирішив, а чому б і ні?
Я зустрів дружину у досить зрілому віці. Здавалося, що знову закохався по вуха, як хлопчисько. Так вже й склалося в житті. Однак, не маю з ким порадитися. Тому пишу сюди, щоб читачі прочитали історію та порадили, як мені бути далі. Адже я хвилююся.
Для мене важлива об’єктивна думка, навіть якщо це незнайома людина. Хочу, щоб ви зрозуміли мене. Не хочу називати імена та своє місце проживання. Але всю суть історії все-таки опишу з усіма деталями.
Так сталося, що я познайомився зі своєю дружиною 30 років тому. Зараз мені 60, їй – 57 років. У нас є дорослий син, 5 років тому одружився та вже має власну сім’ю.
Так от, якраз після весілля, коли син переїхав аж в інший кінець країни, нам з дружиною немов некомфортно стало жити у квартирі. Постійно відчували якусь порожнечу та холод, хоча нічого не помінялося – ті самі меблі, вигляд з вікна…. Така атмосфера у квартирі негативно впливала на наші стосунки, робила між нами прірву. Немов весь цей час тільки син тримав нас разом.
Одного дня я запропонував дружині поміняти наше життя – купити невеличкий будинок десь в селі, а цю квартиру продати. Мати власне господарство, велику територію, та і чисте повітря навколо. Але вона звикла до міського шуму, тому сказала, що це дурна та нецікава ідея. Хоча жінка не була проти дачі. Тому навесні ми купили невеличку ділянку та збудували там будиночок.
Але, на жаль, дружина не була в захваті провести все літо на дачі. Вона не хотіла копати грядки, садити овочі або квіти чи просто солити на зиму щось смачне. Одного разу вона заявила, що кожному до вподоби свої, тому днями переглядала на кухні улюблені серіали та ток-шоу. Я вирішив, що зможу самостійно поратися по господарстві. Хоча інколи була потрібна допомога жінки, то щоразу чув у відповідь “серце болить, голова крутиться, тиск скаче, щось коле у лівому боці”.
Здається, що ми почали віддалятися один від одного. Хоча і жили разом, однак не мали спільних тем для розмов. Її цікавили тільки шоу, у яких розповідають про останні плітки, а я почав захоплюватися садівництвом. Збудував теплицю та зробив клумбу. Щодня доглядав город та квіти, щоб урожай був щедрим. Я подумав, що дружині нудно, тому запропонував їй вийти назад на роботу. Та у відповідь почала далі вигадувати хвороби та ставити діагноз. Мені так було сумно на душі, що не можу провести весело час з людиною, з якою прожив майже 30 років у шлюбі. Немов ми тепер незнайомці, які просто живуть разом.
Навесні ми втратили контакт остаточно. Я хотів їхати назад, на дачу, адже скоро розпочнеться сезон та буде тепло. Моя жінка була категорично проти цієї поїздки. У нас почалася сварка і якось вона вигукнула, що я можу жити там сам хоч ціле літо – їй байдуже. Здається, що коли я збирав речі, жінка тільки й чекала – якнайшвидше позбутися мене.
За всі ті місяці до мене в гості приїхали тільки мої друзі. Хоча дача не є далеко – 80 кілометрів від нашого міста, але здавалося, що я не немов у іншому світі. Щоразу, як приїздив у місто, то хотів тільки одного – повернутися. Адже навколо свіже повітря, город, невеличкий садочок. Та і не тільки це…
Нещодавно я познайомився зі своєю сусідкою. Вона моя ровесниця, весела, розумна, хазяйновита. Спершу, час від часу приїздила до себе, але згодом переїхала сюди назавжди.
Хоча наше знайомство почалося досить натягнуто, адже Ксенія намагалася уникати зустрічей, і навіть коли була потрібно міцна чоловіча допомога – робила все самотужки, не просила у мене допомоги. Та я наполягав, щоб вона хоча б інколи приходила в гості на чай, просто поговорити. Також сусідка пекла надзвичайно смачні пиріжки та частувала ними.Але між нами все одно була стіна, адже сусідка знала, що я одружений.
Якось ввечері я наготував багато смачних страв з всього, що виросло на городі. Дружина обіцяла приїхати на вихідні, погостювати. Однак я її не дочекався. Жінка зателефонувала та знову почала жалітися на своє здоров’я і сказала, що не може приїхати.
Та я не засмутився. Запросив Ксеню до себе. Відтоді у нас почалися стосунки.
Відтоді я приїздив до міста декілька разів у рік. Дружині кажу, що справ на городі багато, а ще завів тварин – кури, гуси, кролики. А ще доглядати за будиночком треба, можливо і ремонт буду робити. Там є всі необхідні зручності – інструменти, матеріали. А якщо буде потрібна допомога – то сусіди завжди виручать. Та я вже з усіма потоваришував. Комусь віддам помідори, бо урожай щедрий, а хтось навпаки – принесе мені банку свіжого молока.
Але про сусідку я не наважуюся розповісти. Та і ніхто не здогадується, хоча село маленьке. Та вже починаю на собі ловити косі погляди сусідів. Можливо, вони щось знають чи бачили? Вони знають, що у мене є дружина, бо колись та приїздила в гості. Але це було так давно..
Я кохаю Ксенію. Здається, що на старості років я знайшов ту рідну душу, яка мене розуміє. Хочу нарешті розлучитися, зробити пропозицію Ксені. Але мене зупиняє одна думка – а що ж люди скажуть?
Та наше життя таке коротке і ніколи не знаєш, що тебе чекає завтра. Я рішуче вирішив, що заслуговую на таке щастя, як це життя.
Я раніше писав, що до мене часто приїжджають в гості друзі. Але боюся, що вони можуть щось наговорити зайвого дружині. Або ще й будуть переконувати, що я не правий та взагалі почнуть цуратися. Та і за сусідку мені сумно та образливо, бо пліткують про неї – мовляв, розлучниця, таку гарну пару розбила.
Звісно, мені й мою теперішню дружину також шкода. Я не хочу її засмучувати. Не хочу завдавати зайвих клопотів з розлученням. Я навіть готовий залишити свою квартиру і назавжди зникнути з її життя. Думаю, що вона легко відреагує на розлучення. Зараз ми майже не спілкуємося, вона рідко телефонує. Також хвилююся за те, як мій син сприйме таку новину. Хоча він також досить довго не навідував мене.
Однак, мене не залишає це тривожне відчуття. Не дає можливості зробити такий важливий крок. Але я відчуваю, що це правильне рішення. Що мені робити? Я хочу бути щасливим, але не хочу засмучувати інших.
Що ви порадите нашому героєві? Адже всі ми люди та заслуговуємо на щастя.
