Ні для кого не було таємницею, що чоловік Наталі завів роман з її найкращою подругою Оленою. Ні для кого, окрім самої Наталі. Вона дізналась про все останньою та й то випадково.
Наталя працювала лікарем. У той день вона повинна була чергувати у нічну зміну. Але її колега, молода медсестричка Аня попросила помінятись чергуваннями: вона замість неї сьогодні, а Наталя у суботу.
Жінка погодилась. Їй не важко допомогти. Аня була хорошою дівчиною.
Тож сьогодні Наталя вирішила влаштувати сюрприз чоловіку – він ж не знає, що та повернеться додому.
Проте сюрприз чекав радше на Наталю.
Ледь переступивши поріг квартири вона почула голоси зі спальні. Чоловічий голос її Славка, і жіночий…Олени. Стогони, що доносились не залишали жодних сумнівів. Їй стало боляче. Але вона вийшла з квартири так само тихо, як зайшла.
Повернулась на роботу. Сну тієї ночі вона вже не мала. Вона ж так йому довіряла! Навіть подумати не могла, що він на таке здатен. Він був для неї всім. Кохала його більше за життя. Хотіла від нього дитинку, проте він завжди її відмовляв:
– Ще не готовий я зараз до дітей, давай пізніше. Давай краще для себе поживемо – говорив їй Славік.
Тепер вона зрозуміла: не потрібно йому ніяких дітей і до їхніх стосунків він відносився не серйозно.
Наталя довго думала над усім, а потім вирішила, що їй потрібен відпочинок. І було лиш одне місце, де вона могла забутись. Написала заяву про звільнення, поїхала додому, зібрала речі, поки чоловік був на роботі і чкурнула у село. Там вона мала будинок, який перейшов їй у спадок від бабусі.
Жінка вирішила порвати із минулим життям безповоротно. Тільки так вона зможе впоратись зі зрадою чоловіка. Змінила сім-карту у телефоні, щоб він не міг до неї додзвонитись.
Село було її пристанищем. Людей тут було мало. Ніхто її не пам’ятає. Якраз те, що потрібно.
Двір її будинку заріс чагарниками, ледве вхідні двері знайшла. Майже два тижні Наталя приводила усе до ладу. Та й то з допомогою сусідів. Сама б і за місяць не впоралась!
Сусіди добре знали її бабцю. В тутешній школі вона пропрацювала понад 40 років. В пам’ять про улюблену вчительку Наталі і допомагали.
Наталя була впевнена, що зустрінуть її холодно, проте все виявилось з точністю навпаки. А як місцеві дізнались, що вона лікар почали звертатись за порадами:
Якось прибігла Галинка:
– Наталю, щось моя менша погано себе почуває. Не глянеш, що там з нею так – схвильовано спитала сусідка.
– Та, звісно. Ходімо.
Малеча отруїлась. Наталя пояснила, що робити і як доглядати за дівчинкою.
З того часу з усіма своїми болячками односельці бігали до Наталі.
Про це взнали у районній поліклініці і запросили її туди на роботу.
– В район не поїду,але б просила довірити місцевий медпункт. У селі ні лікаря, ні медсестри. Комусь погано стане – 60 кілометрів до району їхати.
Начальство згодилось і дозволило відчинити амбулаторію. Хоча не розуміли чому вона відмовилась від більш вигідної пропозиції.
Одного вечора у будинок Наталі постукали. Вона відчинила. Зайшов незнайомий чоловік.
– Наталіє Михайлівно, добрий вечір. Я до вас приїхав із Калинівки, вона в 15 кілометрах звідси. Моїй дочці дуже зле. Благаю, допоможіть їй. Температура не падає уже третій день. Ви можете поїхати зі мною, глянути на неї.
Звісно жінка не змогла відмовити. Швиденько зібралась і поїхала. Дорогою розпитала усі подробиці.
Коли вони приїхали, то на ліжку Наталя побачила маленьку, бліду дівчинку. Дихання було слабке. Тримався жар. Вона оглянула її і сказала батькові:
– Її потрібно везти в лікарню.
Чоловік мало не заплакав:
– Усе так погано? Зрозумійте, я не можу втратити донечку. Її мати померла ще при пологах. Вона єдине заради чого я живу. Я не хочу, щоб її забирали у лікарню. Врятуйте її ви.
– Але у лікарні дівчинці швидше допоможуть. У мене немає препаратів і умов для лікування.
– Скажіть, що треба. Я усе дістану. В нас в районі аптека є цілодобова. Але..Я не маю з ким залишити доньку. Поки по вас їздив сусідка сиділа, проте вона уже пішла додому.
– Я залишусь, не переживайте. Як звуть донечку? – спитала Наталя.
– Софійка..- ніжно промовив батько, дивлячись на своє чадо – А я Андрій, до речі.
Наталя виписала рецепт і відправила Андрія в аптеку. Той швидко повернувся. Жінка зробила укол і дала жарознижувальну таблетку.
– Тепер тільки чекати – сказала Наталя.
Всю ніч вони з Андрієм були з маленькою Софійкою. До ранку температура спала, а на чолі виступив піт.
Жінка була щаслива, що змогла допомогти сім’ї. Андрій безупину дякував Наталі.
Після цієї історії минув рік. Наталя далі працювала в сільській амбулаторії. Тільки жила вона тепер не у старому будинку бабці, а у великому просторому будинку Андрія. Переїхала до нього пів року після знайомства. Два тижні ще навідувалась допомагати з хворою Софійкою. Дівчинка виздоровіла. І встигла дуже прив’язатись до Наталі. Та й жінка уже її полюбила, як свою. Кожен раз, обіймаючи дівчинку, жінка думала про те, що колись упустила шанс стати матір’ю.
Натяла поверталась додому втомлена, але щаслива, бо там її чекала дві найдорожчі серцю людини.
Сьогодні Андрій зустрів її з роботи і запитав:
– Підписали т обі відпустку? Квитку у подорож я уже забронював. Поїдемо відпочивати усі троє.
– Підписали. Але в подорож поїдемо не втрьох, а в чотирьох…
Андрій спершу не зрозумів, а тоді второпав, що його Наталочка вагітна. Вони були найщасливішими людьми на світі.
Правильно зробила Наталя, коли втекла і обірвала всі зв’язки з минулим життям? Ви б змогли так зробити?
