Не обдуриш, не проживеш. Тамара вміла складати гроші. Щоправда, робила це хитрістю. На її рахунку назбиралось уже пів мільйона гривень. Якраз достатньо на однокімнатну квартиру у віддаленому районі міста.
Економити Тамара вміла. Бо знала, що як не робитиме цього, то на житло збиратиме ще 10 років.
Коли мала народжувати, сказала чоловіку, що пологи її лікарка приймає у приватній лікарні. Чоловік назбирав тоді 70 тисяч і віддав дружині. Він часто їздив у довгі відрядження, тому жінку він би не завозив і не забирав, тому вона сміло знала, що піде у районний пологовий – так буде вдвічі дешевше.
На м’ясних продуктах Тамара теж економила. Купувала їх лише коли Ігор повертався додому. Сама перебивалась овочами і крупами.
Речі для дочки купувала на секондхендах, або ж подруги віддавали зі своїх дітей.
Коли малеча трохи підросла, то наша сусідка, баба Зіна, сиділа з нею. Старенька і так сумувала, бо жила сама. Тому з радістю погодилась допомагати. Інколи до Томи приїжджала мама, також їй допомагала.
А вона в цей час – на роботу. Підпрацьовувала у клінінговій компанії. Було важко, проте платили добре. Тому вибір у неї був невеликий. Вищої освіти не мала. Вийшла заміж у 18. Ігор довбичив весь час, що жінка хранительниця домашнього вогнища – працювати не повинна.Тому, коли чоловік приїжджав додому, то вона прикидалась безробітною.
“А я що? Проста провінціалка, яка повелась на його байки і піддалась впливу” – думала жінка.
Чоловік забороняв їй виходити з дому без нього. Свободи слова вона теж не мала, як тільки починала права свої доводити, то у відповідь чула погрози. Їй набридло це, вона зрозуміла, що щось потрібно робити. Коли вона завагітніла, то Ігор уже повністю розслабився. Чоловік думав: “Куди ж вона з дитиною від мене дінеться”
“А от і дінусь, козел нещасний” – подумки тішилась жінка.
Мама почала перевозити мої речі у квартиру на яку я назбирала сама.
Скільки махінацій довелось провести, щоб це зробити.
У магазинах, супермаркетах шукала чеки, які їй підходили і складала у блокнот, який чоловік завжди перевіряв. Ця звітність була обов’язковою для нього. Він мав знати, на що йдуть гроші із сім’ї.
А жінка тим часом купила цукерок 100 грамів, а в чеку – на кілограм. Хліб купувала раз в тиждень, а чеки знаходила на кожен день
Так от і назбиралась потрібна сума за 2 роки.
Коли чоловік в чергове поїхав у відрядження, я забрала усі речі, які залишились, написала заяву у РАЦС про розлучення і переїхала з донечкою у нове житло.
Ігор намагався повернути дружину. Просив вибачення, казав, що зміниться. Але вона уже не вірила його красивим словам. Чоловік зі злістю крикнув до неї:
– От і спробуй поживи сама, загнешся! Мама тебе швидко зі свого дому вижене, місця ж у неї немає!
Він замовк, коли сказала йому про квартиру.
Тамара далі працює, дочку віддала у садочок. Ігор аліментів нам не платить, а вона й не просить.
Про свій вчинок не шкодує ані на грам. Від таких чоловіків треба бігти при першій кращій можливості. Шкода, що я дійшла до цього проживши з ним 6 років.
Так, я могла одразу піти жити до мами і не терпіти цього. Але я пішла складнішим шляхом і зараз вільна від будь-яких обмежень, які диктував чоловік.
Чи вважаєте ви Тамару сильною жінкою? Як думаєте, за скільки часу змогли б назбирати на своє житло?
