Галина сиділа на ліжку і перебирала в руках фото своєї прекрасної донечки. Сльози котились по її щоках. Оксанки не стало 6 років тому, а серце і досі розривається. Жінка залишилась зовсім сама. Та вони ще давно з чоловіком переїхали із центру України на захід. Вся родина там залишилась. Чоловік помер, а жінка сама за господарством тепер дивилась.
Оксана була у неї дуже цілеспрямованою дівчинкою. Ніколи дурницями не страждала, вчилась добре, хотіла у університет вступити на журналістику. Мати нею гордилась. Знала, що дочка доб’ється успіху. Оксана переїхала у місто. По можливості, приїжджала у село до мами. Одного разу зізналась, що знайшла там нареченого доволі пристойного. Вони згодом навіть познайомитись приїхали. Ну тоді і пропозиція, і весілля.
Все було так добре. Але одного дня трапилось велике нещастя. Оксану на зупинці на очах у великої кількості людей на смерть збила машина. Усі люди нажахались, водій навіть не зупинився, натиснув на газ і втік. Його зловили, засудили, та жінці дочки це не повернуло.
За ці 6 років не було дня, щоб вона не проклинала того чоловіка і не горювала за своєю Оксанкою.
В чергову річницю Галя поїхала провідати свою дитину на цвинтар. Ховали її в місті, жінці їхати хвилин 40-50, та вона не жалілась. Спочивала вона у красивому місці. Посиділа Галя біля донечки, поплакала, глянувши на дівчину з фотографії, яка так широко до неї посміхалась. Та й час був уже назад вертатись. Біля автовокзалу Галина побачила хлопця, який страшенно кашляв, він прислонився до стовпа і здавалось от-от упаде.
– Що з тобою синку? Простудився чи що? – жінка приклала руку до його лоба – він горів.
– Так..вже цілий тиждень жар і кашель. Хотів би підлікуватись, та грошей зовсім не маю.. – відповів хлопець.
Жінка не могла дивитись на його страждання. Ніхто ж йому не допоможе. Хтось навіть, якщо і побачить, то подумають, що він п’яниця. Галя наказала йому залишатись на місці і нікуди не йти. Зайшла в найближчу аптеку, купила безліч ліків: і жарознижувальні, і від кашлю, і від нежитю. Потім ще забігла взяти хліба з сосисками, він, мабуть, голодний, не їв нічого. По-доброму, йому б в теплій постелі відігрітись, а не на холодній лавці лежати.
Галина повернулась до чоловіка, віддала йому все, що купила. Дивиться на нього і серце кров’ю обливається. Що ж могло трапитись з ним? Він же хлопець непоганий, вона відчувала. А допомогти йому вона могла. Це було їй під силу. Вона все одно живе сама, та і роки вже немолоді. В принципі боятись нічого.
– Вставай, синку. Ходімо зі мною. Я тут недалеко в селі живу. Більше нікого не маю. Дім невеликий, та тобі місце знайду. Швидко тебе на ноги поставлю. А тут залишишся – зляжеш.
– Ви не боїтесь в свій дім незнайомця кликати?
– Мені вже втрачати нічого.
Поїхали вони до Галини, вона тиждень його лікувала: чаями поїла, інгаляції робила, мазями розтирала. В гарячці хлопець щось бурмотів про якусь підставу, а Галина так нічого і не зрозуміла.
– Я батьків не маю, з дитбудинку. Відсидів термін у тюрмі. Та пишатись тут нема чим. Я б волів забути той час – зізнався Андрій, коли почав краще себе почувати.
Сусіди жахнулись, як дізнались, що жінка пригріла хлопця без документів і незнайомого. Думали, він хоче пограбувати стару або обдурити.
Андрій вже окріп. Став Галі по дому допомагати, зремонтував стару техніку. Порубав дрова, підлатав дах, щоб не протікав. Декілька днів вони з Галиною разом збирали урожай з городів. Хлопець ще зібрав яблука і груші з дерев, адже старій Галині було важко лазити по драбинах. А те, що впало довго не стояло. От воно все і пропадало.
Сусіди уже не лякали Галину, а заздрили, що у неї такий помічник з’явився.
– А щонеділі ми з ним тепер вареники ліпимо. Хочете, заходьте і пригощайтесь – хвалилась Галина одиноким бабцям.
Одного разу до Галини підійшов дільничий. До нього жителі звернулись зі скаргою, що Галина додому бозна-кого привела. Вони бояться за власну безпеку.
– Це добре, що ви прийшли, я теж з вами поговорити хотіла. Андрію – кликнула хлопця – іди сюди. Ви дані у нього візьміть. Паспорт треба відновити.
Вони пройшли у хату. Жінка заварювала чай і накладала пиріжків на стіл. Андрій в той час розповідав за що відсидів, скільки часу, в подробицях..
– Тобто, ви стверджуєте, що збили дівчину на тому переході, але не винні у цьому?
– Так, мене просто…
Галина зойкнула. Вона склала все в один пазл.Вона мало не втратила свідомість. Андрій вчасно підхопив жінку і посадив на стілець.
– Ти ірод проклятий! Дочку мою згубив..Ти..А я пригріла змію на грудях!
– А ви що йог в обличчя не знали? – запитав дільничий?
– Такне було мене на суді. Не могола я тоді йти…В лікарні була, з серцем.
Андрій вибіг надвір. Почав плакати. Його почало трясти, стало недобре. Він знає, що не винен, а серце розривається. Шкода йому було бабці, вона прихистила його, так допомагала, від злих язиків захищала.
Потрібно було йому одразу все розказати. Вони б так не прив’язались один до одного. Він вирішив зібрати свої речі і піти звідти, щоб не причиняти Галині ще більшого болю своєю присутністю. Перед виходом підійшов до Галини і впав перед нею не коліна.
– Пробачте, пробачте мені. Тая не винен. Я водієм працював водного багатого мажора. Сина його возив. Та він інколи без дозволу батька машину брав. В той день він якраз поїхав кататись, повернувся з величезною вм’ятиною на бампері. Його батько мене покликав, вмовив взяти провину на себе. Він обіцяв, що домовиться в тюрмі, що термін в мене умовний буде, що з роботою допоможе. Але це все була пастка. Як тільки я зізнався у наїзді, якого не скоював, мене і знати не хотіли. Ніхто не допомагав мені. А коли я прийшов в їхній дім після того, як відсидів мене і на поріг не впустили. Всі близькі від мене відвернулись, всі думали, що я вбивця.
Галина сиділа і плакала. Вона хотіла повірити в історію Андрія, та не могла. Біль від втрати дочки була настільки велика, що глушила усе на світі. До хлопця вона вже прикипіла, та і він не був ледащо, відплачував їй добром за добро. Милосердя взяло над нею гору і вона заборонила Андрію кудись іти.
– Я не тримаю на тебе зла. А тим паче за чужі гріхи – казала Галина до Андрія уже після того, як він покаявся перед іконою.
Андрій їздив з Галиною на могилу до її доньки. Розповідав їй за себе, за ту страшну аварію, просив пробачення.
Невдовзі Андрій отримав документи, Галина прописала його в своєму домі і жодного разу про це не пошкодувала. Він був її поміччю і розрадою. А коли минуло трохи часу, його перестали боятись місцеві жительки, то почали молоденькі дівчата у невістки набиватись.
Андрій вибрав ту дівчина, яка припала йому до серця. Весілля зіграли у дворі Галини. Згодом і на дитинку чекали. Андрій фермерством зайнявся. Галина відчула нарешті спокій на душі.
Одного разу Андрій прийшов до Галини з газетою і показав статтю, де розповідалось, що той самий мажорний син закінчив своє життя при аварії.
– Значить є все-таки справедливість на світі. Він отримав по заслугах – сказав хлопець.
Як ви гадаєте, усі отримали по заслугах?
