Це був хороший осінній день, тепло, але трошки накрапав дощик. Віра в той час вийшла на прогулянку, по дорозі скупилася в магазині продуктами й зайшла у місцеву крамничку купити солодощів додому.
Сумки були важкі й чиєсь чоловіче плече точно не заважало б, але Віра трималася струнко і з посмішкою крокувала додому.
Десь метрів за сто, Віра побачила жінку, яка також несе, нагромаджені продуктами, пакети. Одразу було помітно, що кожен крок дається їй з силою і вона не в змозі дотягти ті сумки.
Віра не розгубилася і з посмішкою підійшла до тієї, здавалося б, незнайомки.
– Добрий день! Пропоную Вам свою допомогу! Давайте мені одну сумку і вам буде легше! – з неабиякою посмішкою сказала Віра.
Але ж яке було її здивування, коли вона перед собою побачила свою сусідку. Вони не дуже спілкуються, лише вітаються при нагоді.
– Ой, лишенько! Це так не зручно! Давайте, ви хоча б найлегшу сумку понесете, – зніяковіла жінка.
– Відмови не приймаються, – сказала Віра і взяла найтяжчу сумку з продуктами.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Віра весь цей час посміхалася і її очі світилися від щастя.
– Мене, до речі, Віра звати! А Вас? Бо живемо поруч, а нічого одна про одну не знаємо…
– А мене Наталя. Дуже приємно, будемо знайомі!
Жінки прямували до зупинки, щоб сісти на маршрутки і поїхати додому. Віра йшла приспівуючи і посмішка все ж прикрашала її обличчя. Здавалося, що в руках немає жодних сумок, а вона несе квіти і йде з побачення. Чого не можна було сказати про Наталю… Вона ледве встигала за Вірою і уже важко дихала. Віра пригальмувала і тепер вони йшли нога в ногу.
– Ви стомилися? – запитала Віра.
– Так, дуже. Немає в мене вже сил це терпіти. Ноги аж викручує. Ще і погода погана. Я вже скільки пігулок випила і не допомагають! – поскаржилася Наталя.
– Навіть не знаю, що і сказати… кріпіться…
– А ви як? На пенсії? – запитала Наталя.
– Так, вже три роки, – гордо і з усмішкою наголосила Віра.
– Скільки Вам років?
– Шістдесят чотири.
– Виходить, ми ровесниці… А куди ж ви тоді ходите кожен ранок? – здивовано запитала Наталя. – До онуків чи до дітей?
– Ахаха, ви що за мною слідкуєте? – розсміялася Віра. – Діти у мене вже моєї допомоги не потребують, самі добре справляються. А онуки вже дорослі, студенти всі. Мені немає за ким наглядати.
– А, бо я люблю сидіти біля вікна і дивитися на двір, як люди метушаться, біжать по своїх справах… Я вже свій час втратила, тепер лише сиджу…
– Зрозуміла… – якось дивно відповіла Віра, але не дивно, що з посмішкою.
– Так, а куди ви постійно тоді ходите?
– На прогулянки. На зустріч з природою.
– Тобто? Ви просто гуляєте? Містом? Навіщо це?
– Так, містом. Інколи можу прогулятися в ліс або в наш місцевий парк. Я знаю тут вже кожен куточок. Навіщо? Щоб радіти життю, щоб моє тіло не забуло, що я ще в непоганій формі і багатьом дам фору, – пожартувала Віра.
– І що воно з того? Є якісь результати? – недовірливо запитала Наталя.
– Ви ще питаєте! Звісно, є, – заявила Іра. – Ще рік тому я дивилася на людей і думала, де вони беруть скільки енергії на життя. А тепер зрозуміла, що я і є життя. Треба вміти радіти, не без перешкод, звісно, але в мене все вийшло!
– А які перешкоди були? – все ще не вірила Наталя почутому.
– Ой, багато було. Перш за все почати. Це завжди важко. Але я для себе твердо вирішила, що краще прогулянки кожного дня, аніж ліки кілограмами пити. Вони ніякої користі не приносять мені, а от прогулянки… Я зараз менше ніж 10 кілометрів не ходжу.
– Не можу повірити…
– Та ви що, навіщо мені вас обманювати!
– Так, а чому ви не гуляєте у нас тут, поруч?
– Це не цікаво. Якщо чесно, то проїдається ходити в одну й ту саму сторону кожному дня. Тому я і їжджу у місто. Сідаю на будь-який автобус, потім встаю на кінцевій зупинці і йду додому. Ви не уявляєте собі навіть, скільки у нас красивих місць!
– Так, Віро, ви просто йдете собі? Мовчки?
– Чому ж? Ні! Мені діти подарували навушники, закачали книжки на телефон і їх слухаю. Я взагалі люблю читати, а якщо тут є така нагода ще і послухати, то тільки рада! – з усмішкою відповіла Віра.
– А по дому ви нічого не робите? Де у вас скільки часу на ті прогулянки?
– Роботи вистачає. Просто для мене в пріоритеті спочатку я і моє самопочуття, а потім вже всі хатні справи.
– У пріоритеті шастати по місту? – грубо запитала Наталя.
– Е ні! Ви так не кажіть. Це моє життя. Зараз якийсь молодий хлопець менше пройде ніж я в такому темпі. Я їздила до родичів у Львів. Місто велике, треба було йти швидко. І я жодного разу не скиглила, що стомилася, – заперечила Віра. – А знаєте що? Не хочете теж так спробувати?
– Не меліть дурниць, у мене немає на це часу!
– Ну так… Краще ж сидіти й дивитися у вікно! – з сарказмом сказала Віра.
Ось вже дівчата і прийшли на зупинку. Як раз під’їхала їхня маршрутка. Але в дорозі вони мовчали і Наталя розвернулася в інший бік від Віри, а потім перервала цю тишу…
– Ну добре, я спробую. Давайте завтра. Тільки я прошу під вашим чітким наглядом, а якщо я не прийду, то зовіть мене, щоб всі сусіди чули!
– Супер! Яка я рада! Тоді о восьмій ранку зустрічаємося! – запевнила жінку Віра.
– О восьмій???
– І запам’ятайте, з вашою лінню можете боротися тільки ви самі. І чекаю я завжди максимум десять хвилин!
Наступного ранку дійсно сталося, як вони і домовлялися. Тільки прогулянки були спочатку місцеві. І лише по пів годинки. Наталі було дуже важко і вона приходила вся мокра додому. А Віра далі їхала в місто, щоб пройти десять кілометрів.
Приблизно місяць вони виходили на такі мініпрогулянки. А потім Наталя запропонувала:
– Покажіть, мені наш місцевий парк! Я так давно там не була!
І вперше за декілька років Наталя відчула себе по-справжньому щасливою. Вона насолоджувалася кожним кроком, кожною секундою життя!
– Це наша з вами остання спільна прогулянка, далі вже самі! – наголосила Віра.
– Так, добре! Я так і планувала. Купила вже собі навушники і завантажити книжки на телефон!
– Це чудово! Маленькими кроками – великий результат! Пропоную раз в тиждень влаштовувати прогулянки у ліс і дихати чистим повітрям. Як вам ідея?
– Я тільки за! Ви врятували мене. Дуже Вам вдячна!
– Є у мене ще одна ідея… Ось натренуємо тіло і поїдемо влітку в гори! Там така краса!
– Домовились!
Так і сталося. Влітку жінки влаштували собі відпочинок і з чоловіками поїхали у гори. Все ж таки в шістдесят років життя не закінчується, а тільки починається. І ні погода, ні обставини не здатні завадити усім нам жити, а не марно проживати кожен день! У здоровому тілі – здоровий дух!
Як вам історія? Надихнулись на прогулянку?
Напишіть нам у коментарях у Facebook!
Поставила нареченому окрошку з квашеною капустою і свининою, як у нас заведено. А він глянув у тарілку й пожартував так, що я відклала ложку
Свекруха вперше вирішила зробити подарунок своїй онучці на її 10-річчя. Вона поштою надіслала пакунок
Кліп заборонений до показу. Такого ви ще точно не бачили! Відео
“Ми повечеряємо, а ви у вітальні почекайте”: свекруха ввічливо відмовилася нагодувати невістку з внучкою
За допомогою цього засобу, можна позбутися бур’янів та шкідників на городі
Подруга з Білорусії навчила готувати деруни по-новому. Можна з’їсти разом з ложкою, такі вони смачнезні!
Що смачного приготувати з курячого філе?
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
Забутий рецепт чудодійного засобу від варикозного розширення судин
20 випадків, коли удача повернулася до лісу передом, а до людей задом
– Свахо, та ви, мабуть, дні 3 не їли, що так накинулися на їжу?!
15 безглуздих фактів, які виявилися чистою правдою
— Їй пощастило, що вона не бачить. Бідна дівчинка
15 захоплюючих знімків незвичайних речей
Треба було терміново щось робити. Тоді пес схопив кошеня і кинувся через дим до вікна
10 складних речей, про які мами не говорять дітям
Ось чому жінці насправді НЕ потрібні шлюб і стосунки
На завершення мій невірний чоловік заявив, що любить нас обох і запропонував самим розібратися в цій ситуації
Ми втрачаємо інтерес до тих, хто нас не цінує
