У цій притчі про людське життя ви зможете побачити глибокий сенс.
Бог зібрав різних створінь і вирішив кожному визначити його вік.
Першою була людина.
– Оскільки ти невелика істота, то даю тобі 20 років, – вирішив Він.
“Мало”, – подумав чоловік. Але хіба буде він сперечатися з Богом? Тому мовчки відійшов на бік.
Наступним підійшов кінь.
– Ти велике створіння, тому житимеш 40 років, – вирішив Бог.
– Господи, помилуй мене! Я не хочу стільки часу отримувати батогом по спині і тягати ярмо на шиї. Мені і 20 років буде достатньо, а половину віддай краще людині, – заіржав кінь.
Бог погодився і покликав до себе корову. Їй він запропонував стільки ж років, як і коневі. Але та також відмовилася, мовляв, не готова терпіти 40 років, як її за вим’я будуть смикати. Сказала, що з неї вистачить 20 років, а решту нехай людина собі залишає.
Знову Бог погодився і запросив собаку.
– Тобі даю 30 років, – сказав Він.
– Боже, змилуйся наді мною. Я не хочу 30 років сидіти на ланцюзі і гавкати на усіх перехожих. Давай мені 15, а решту – людині.
І цього разу Він погодився. Наступним був кіт. Цій істоті Бог запропонував 20 років життя. Та кіт не захотів стільки часу за мишами бігати, тому попросив залишити 10 років, а решту віддати людині.
З того часу людину так і живе…
Перших 20 років – безтурботні. Наступні 20 сповнені кінською працею. Попри це, доводиться тягти на собі ярмо у вигляді сім’ї. Ті 20 років, які подарувала корова, людину “доять” діти й онуки. Комусь на квартиру, комусь на машину. А далі 15 собачих літ. Сидиш вдома, доглядаєш онуків і лише з вікна спостерігаєш за тим, що відбувається на вулиці. Після цього приходять котячі роки. Тут у кожного своя доля. Когось по голові погладять, а хтось під зад може отримати.
Чи зрозуміли ви сенс цієї притчі?
