– Знайди собі другу роботу, Світланко. Ти ж бачиш, що у чоловіка зовсім взуття продірявилася. Як не соромно в таких черевиках ходити?- сказала мені якось свекруха. Жінка постійно дорікала мені всім, чим тільки могла. Я терпіла. Але ті слова стали останньою краплею.
Чоловік у мене хороший. Сильний, здоровий і у розквіті сил. На хороші слова не скупився, завжди підтримував, приділяв увагу. Тільки працювати не дуже любив. Колись працював охоронцем. Заробляв менше, ніж у дім приносила я. Але це вже були хоча б якісь гроші. У нас ще син. Йому 15 років. Гроші потрібні і йому на навчання, на одяг, на обіди. Але чоловік це до уваги не брав. Він часто спізнювався на роботу і одного дня це набридло його директорові. Мого коханого звільнили. Тепер сім’ю забезпечувала я. Працювала в кіоску. Гроші не дуже великі. А жити на щось треба було.
Чоловік у мене любить вдавати із себе того, ким не є. А ще поїсти. Тож він поєднував ці дві справи, заганяючи сім’ю у фінансову прірву. Коханий часто влаштовував зустрічі з колегами та друзями. Хотів показати, що живе не гірше, аніж вони, тому часто празники оплачував сам. Я намагалася пояснити йому, що так не годиться. Нам самим немає на що жити. А у відповідь чула тільки:
– Позич грошей. Я віддам, чесно.
Але він не думав, де ж мені тих грошей взяти. його це відверто не цікавило. Підтримувала сина в таких питаннях його мати. Тож я була одна проти них двох.
Жінка стверджує, що її син хворіє. Начебто у його проблеми із серцем.Тому постійно жаліє його. Скільки живу, жодного разу не помічала за чоловіком подібного. Сильний, здоровий, молодий. А свекруха тільки й потурає йому. Постійно чіпляється до мене. Придирається через нісенітниці. А останнім часом взагалі почала заявляти, що фінансові проблеми в сім’ї через мене. це мені слід знайти ще одну роботу, щоб прогодувати всіх.
Жити так нестерпно. Але я не знаю, що вдіяти. Піти від чоловіка не можу. Та й не хочеться. Куди мені вже життя нове будувати. У нас син, чимало років шлюбу позаду. Куди я піду?
А з іншого боку прекрасно усвідомлюю, що в такому віці мій чоловік уже не зміниться. Все. Він сформована особистість зі своєю думкою та позицією. Уже не настане тієї миті, про яку кажуть “одумався”. А жити з людиною з таким характером і ставленням до сім’ї я не можу. Ще й свекруха дров у вогонь підкидає.
Є ж чоловіки, які турбуються про своїх дітей та дружин. Забезпечують їх всім необхідним і роблять так, аби дружини навіть не думали про фінанси. що не так з моїм обранцем, я навіть не знаю. Він любить тільки вдома сидіти і вечірки з друзями влаштовувати. Про інше дбати маю я.
Може, це в нього таке виховання. Свекруха всю душу в єдиного сина вкладає, от він і звик, що так має бути постійно. Побідного чекає і від мене. Але я не його мама. У нас з ним рівні права, то чому один старається більше, а інший навіть не цінує того?
Що Ви могли б порадити героїні нашої розповіді?
Чи варто берегти шлюб, у якому немає поваги одне до одного?
