– Ви що жартуєте? Куди мені в мої сімнадцять років няньку?
– Її звати Софія Сергіївна, – беземоційно відказав батько.
Усміхнена жінка додала:
– Можна просто Соня.
– Синку, поводься адекватно, – сказав батько. – Тепер твоїм вихованням займатиметься Софія Сергіївна.
Чоловік пішов, а жінка нахмурено запитала:
– А твій батько завжди так поводиться?
– Ну…Він просто лютує через те, що я пригрозив йому позовом до суду, – потішно сказав хлопець.
– І що тебе наштовхнуло на такі думки? – здивувалася вихователька.
– Психологічний тиск з боку батька. Він змушував мене прибирати, викидати сміття і тихіше слухати музику. От я й не став терпіти. У сучасному світі більше ніхто не дозволяє командувати собою. Потрібно поважати чужі кордони. А я добре знаю свої права.
– Тепер мені все зрозуміло, – загадково усміхнулася Софія Сергіївна. – А коли ти не хотів слухатися, то що батько робив? Карав тебе? Підіймав руку?
– Ні, звичайно, – з насмішкою відказав юнак. – Він лише на словах герой, а на ділі… Як тільки я про суд заговорив, то він швидко став послушним.
– А тобі не здається, що між нами повинна бути певна субординація? Бо ти дозволяєш собі розмовляти зі мною, як з подругою, хоча я старша на років двадцять.
– Ти що? Все нормально. Краще розкажи про свої методи виховання, бо зі мною легко не буде. Я і шкарпетки розкидаю, і матюки вживаю, і домашнє завдання не виконую…
Хлопець так і не зміг договорити, адже несподівано його голова опинилася поміж ніг виховательки. Після цього вона ривком звільнила його власний ремінь і кілька разів ляснула його по м’якому місцю. Далі вона звільнила хлопця і сказала:
– А тепер слухай мене уважно, – спокійно сказала Софія Сергіївна. – У мене є досвід роботи з такими як ти. Повір, між нами будуть чудові взаємини. В іншому разі за кожну твою помилку я каратиму тебе ремнем.
– Я подав позов у суду, – зі сльозами на очах промимрив підліток.
– Справді? І покажеш їм свою синю дупу? Сміх та й годі. Нас з тобою нічого не поєднує, тому твоя стаття ніяк не поширюється на мене, – відказала вихователька. – Раджу починати складати шкарпетки на місце.
– Я не вмію… – почав виправдовуватися юнак.
– Не хвилюйся, я тут, щоб тебе навчити.
Буквально через десять хвилин усі шкарпетки були зібрані і благополучно пралися вручну у ванній кімнаті.
– Батьки, прийміть мої вітання! У вас зразковий син!
А як ви ставитеся до подібних методів виховання?
