Галина бідкалася – зима на носі, а у її сина Сашка нема курточки теплої. Так виріс, що одяг ледь защіпається, а грошей обмаль. Ще й зарплату вкотре затримали.
Від таких поганих думок її перервала колег Оленка:
– Ну а ти що робитимеш у цю суботу?
– Не знаю. Хочу поїхати до Марини Павлівни, вона казала, що на городі справ багато, відповідає Галя.
– Я тебе, чесно кажучи, не розумію. Ти з її сином майже 10 років тому розлучилася, а досі до свекрухи їздиш та допомагаєш!
– Розлучилася я з її сином, ти правильно говориш. Але пані Марина також бабуся для мого сина Сашка. Тому і їздимо до неї у гості в село, тим паче хлопчику там дуже подобається. Не можу я кинути стареньку бабусю напризволяще.
Тоді Сашкові ще навіть рочок не виповнився, коли чоловік Петро пішов геть з родини. Мовляв, знайшов собі кращу жінку.
Тільки пані Марина не відвернулася від дівчини. Щовихідних приїздила з гостинцями – свіже молочко та сметанка, домашні овочі з городу. Дівчина досі згадує, як старенька бабуся розкладала у її холодильник пиріжки та діставала великі слоїки й консервації.
Тоді була субота, 8 ранку. Син радісно тупцював – їде у гості до бабусі. Вони сіли на першу маршрутку до села. Галинка зібрала на городі останні овочі, бур’ян виполола, трішки дрів нарубала, щоб старенька мала чим грітися.
Пані Марина сиділа на кухні та довго розглядала папку з документами. Перевіряла кожен папірець, довго все розкладала по файликах.
– Ну де ж воно? Нарешті, знайшла, ось, тримай, – сказала свекруха та підсунула дівчині у руки якісь документи.
– Пані Марино, а що це?
– Дарча на цю хату. Переписала на Сашка, але так, як йому нема 18 років, то вона переходить у спадок тобі. Ну так мені пояснив нотаріус!
– Але чому саме я?
– Сашко ж мій онук, ти мене ніколи у біді не залишала, зараз так допомагаєш. Декілька днів тому Петро приїхав. Я про нього 10 років нічого не чула, а тут появився на порозі, як грім серед ясного неба! Одразу почав за хату випитувати, коли ж я на нього це все перепишу. Виявилося, що та жінка його колишня вигнала з квартири, то він і не має де жити. І одразу до мене приїхав! Знаєш, мені такий нахабний син у родині не потрібний, я його одразу прогнала. А потім зібрала всі документи та поїхала до нотаріуса. Так що тепер вся ця хата й город переходить тобі з онуком.
Дівчина від щастя ледь не заплакала. Міцно обійняла стареньку бабусю. Вона досі з Сашком тіснилася у невеликій однокімнатній квартирі, яку орендувала.
– Почекай. Мені вчора прийшла пенсія. Бачу, що у Сашка курточки нема, та і в тебе вже чобітки старі. А скоро вже зима настане, похолодання. Так що бери, у мене є ще заощадження, а тобі ці гроші потрібніші.
Галинка поверталася до міста щасливою. Завтра після роботи вона планувала піти до магазину та купити для Сашка найкращу курточку. Та ще й має велику хату та город. Про такий щедрий вчинок вона ніколи не забуде.
Пані Марина вчинила правильно, коли вирішила переписати хату не на рідного сина, а на колишню невістку? Чому ви так вважаєте?
