Андрій йшов вулицею злий та занепокоєний. Олена раптом вирішила вийти заміж за Славіка, його батьки обіцяли подарувати їм на весілля велику суму грошей та готовий бізнес. Ось і вибрала вона не Андрія, який важко працював на своїй автомайстерні та своїми руками і працею заробляв собі на життя, а готового бізнесмена.
Не те щоб Андрій дуже сильно любив Олену, але ось його чоловіче самолюбство сильно зачепили. Він повільно прямував додому, і раптом помітив свою сусідку Ніну, гарну та непомітну дівчину, на яку Андрій раніше взагалі не звертав уваги. Він не роздумуючи підійшов до неї, взяв за руку і сказав:
– А давай ти вийдеш за мене заміж. Ось прямо зараз підемо подамо заяву!
Ніна злякано поглянула на Андрія, а потім на свою руку, яку він міцно тримав…кивнула та прошепотіла:
– Я згідна.
Весілля Андрія та Ніни не можна було назвати веселим. Ні, гостям було байдуже, вони веселилися, але ось самі молодята не могли себе назвати щасливою парою.
Андрій був завжди похмурий, а Ніна й зовсім не промовила жодного слова, лише час від часу дивилася на нього, немов перевіряючи – чи не сон це все?
Коли молодим кричали “Гірко”, то вони неохоче вставали. Вже після третього разу їх взагалі перестали турбувати, гості зайнялися своїми справами: танцювали та наповнювали келехи.
От тільки батьки Ніни сумно дивилися на пару…
Минуло пів року.
Жили вони не сказати, що дружно, просто жили. Ніна дуже мріяла про дитину, але нічого у них не виходило. Пройшли різноманітні обстеження, але лікарі так і не змогли поставити остаточний діагноз.
– Віра Петрівна, а Ніна зараз у вас? Прибігла напевно скаржитися, так? – з єхидним глузуванням запитав телефоном Андрій у тещі.
– Андрій, а ви посварилися? Ні, Ніна ніколи не скаржилася нам на тебе! Вона б не посміла.
– Чому?
– Знаєш, ми завжди були проти того, щоб вона виходила заміж за тебе. У неї були чудові кавалери, які її щиро любили, а ти вирішив одружитися з нею просто так, бо твоя Олена за іншого вийшла. Наша Ніна марила тобою ще з дитинства, завжди сподівалася, що ти її помітиш. Тому і школу з відзнакою закінчила і спортом займалася, і готувати вчилася, щоб тобі відповідати. А тут несподівано ти її заміж покликав, вона завжди повторювала, що стане для тебе найкращою, щоб ти її полюбив.
Андрія здивувало почуте, він був завжди впевнений, що Ніна його взагалі не любить, а вийшла за нього заміж тільки через те, що більше ніхто не кликав.
Він пригадав, як вона кожного ранку готувала йому сніданок та проводжала на роботу, ніколи не лізла до нього з поцілунками, лише час від часу могла притулитися до нього і роздивлятися його своїми великими очима.
Готувала вона просто неймовірно, а ще згадав, що вона часто писала красиві вірші, коли їй було важко та сумно на душі, але дурний гонор не дозволяв Андрію навіть похвалити свою дружину.
Ось і в сьогоднішній вечір вона спробувала прочитати йому свій новий вірш. Він запам’ятав з нього тільки пару рядків:
“Моя любов сніжинкою тендітно.
Впала на твоє плече … “
Тоді у нього був поганий настрій і він сказав в її сторону стільки гидот, що зараз, згадуючи все, у нього побігли мурашки по тілу.
– Де ж мені її зараз шукати? – занепокоєним голосом запитався Андрій у тещі.
– Вона завжди сидить на лавочці в парку, біля дитячого майданчика. Колись давно її образили друзі, то вона там просиділа декілька годин, поки ми її не знайшли з батьком.
Вона потім зізналася, що завжди туди йде, якщо їй погано. Біжи туди, вона, напевно, там.
Швидко одягнувшись, Андрій сів у свою машину і поїхав в парк.
Коли він поїхав до парку, то побачив поліцейську машину. Йому стало ніяково і він побіг через весь парк до тієї самої лавки. Там вже стояли поліцейські і щось шукали. Він підійшов до одного з них і запитав, що сталося.
Поліцейський пояснив, що буквально годину тому на одну дівчину був скоєний напад, вона намагалася захищати себе і її поранили ножем.
Пощастило, що невдовзі тут проходили люди, які й викликали поліцію та швидку допомогу. Дівчину відвезли в лікарню, а злочинців тут же затримали.
Андрій перепитав, в яку лікарню відвезли дівчину і одразу вирушив туди. Тільки зараз, він почав згадувати все своє минуле і розумів те, що у нього чудова та любляча жінка.
Але не цінував, не беріг! Тепер тільки б не втратити.
– Привіт, як ти? Я переживав. – сказав Андрій Ніні, коли та розплющила свої очі.
Ніна дивилася на нього здивованим поглядом і не могла зрозуміти, звідки у її чоловіка взялося стільки ніжності.
– В мене тут…
– Я знаю, можеш нічого не розповідати. Я більше тебе нікуди не відпущу. Тепер буду тебе оберігати, завжди буду поруч… обіцяю. Я тобі тут подарунок приніс. Андрій акуратно витягнув маленьку коробку, а там лежала золота підвіска у формі сніжинки.
Минуло ще пів року.
– Ніно, вгадай, що я тобі принесла?
-Мам, ну знову ти купила повзунки? Ну навіщо так багато?
– У тебе ж двійнята будуть, багато повзунків не буває! – мама щиро усміхнулася донечці, дивлячись на її великий живіт, і додала, – От я дурна була, не вірила, що любов все подолає! Яка ти у мене молодчина!
А вам сподобалася історія?
